Триєдність: комедія, драма, трагедія

Продовження статті «Театр містерій Давньої Греції». Початок читайте у попередньому номері або на сайті idealist.org.ua

Життя єдине, але неоднорідне. Є в ньому багато неважливого, швидкоплинного, метушливого. Є місце почуттям, думкам і тому, що жодними словами не вимовиш.

Театр показував різні рівні нашого буття. Та цікавий феномен – людина одночасно і учасник, і споглядач, вона проживає все це, але здатна змінити. Ні, не у виставі, а потім, у житті – та це ж бо і є найвища мета.

Згідно зі стародавніми вченнями про троїчність всього – як soma, psyche та nous – театральне мистецтво також поділяється на три жанри: комедію, драму і трагедію. 

Комедія. Посміятися над собою

Якщо звернутися до етимології слова, то κῶμος («комос») – це урочиста святкова хода, пісня урочистої ходи; коли все легко, поверхнево, і не зачіпає глибоких людських переживань. Комедія – це жанр про минуще, поверхневе і буденне, про наш побут, який захоплює день за днем. Коли йдеться про комедію, то не зачіпаються основні закони світобудови. Доля скеровує головних героїв, але скеровує м’яко, ніби жартома. Багато речей у нашому житті є смішним, і потім ми навіть жартуємо над собою. 

Це обов’язковий елемент – вміти посміятися над собою. Античний театр дуже філософський, а філософія вчить сміятися над собою. Комедія доволі легка, там присутня доля, але ніколи «боляче не б’є».

Звісно, варто згадати і про політичний аспект – те, про що не можна було сказати прямо, висвітлювалось у комедіях.

«Хмари» Аристофан

Гумористична бесіда Сократа та його «учня» про те, як вправно всіх надурити собі на користь…

«Стрепсіад
Що, як найнять чаклунку-фессаліянку
Та з нею місяць уночі стягнути вниз
І в сундуку його сховати круглому,
Мов дзеркало, та пильно стерегти його?
Сократ
І що ж тобі це допоможе?
Стрепсіад
Як то що?
Не буде більше місяць в небі сходити,
Не буду і відсотків я платить.
Сократ
Чому?
Стрепсіад
Тому, що їх начислюють помісячно.
Сократ
Гаразд. Тепер щось інше загадаю я.
Як з тебе п’ять талантів будуть правити,
Скажи, як позову тоді позбувся б ти?

Стрепсіад
Знайшов я спосіб мудрий збутись позову, –
І ти з ним будеш згоден,
Сократ
Що ж ти винайшов?
Стрепсіад
Чи в лікарів тобі траплялось бачити
Прозорчастий, гарненький камінець, що ним
Вогонь вони видобувають?
Сократ
Скло, мабуть?
Стрепсіад
Еге ж. А що, як скло те роздобуду я
І, поки писар позова писатиме,
Поодаль стану, прямо проти сонечка,
І позов розтоплю, по воску писаний?
Сократ
Гаразд, клянусь Харитами!»
Кого дуримо? Позовника, долю, себе?…

Драма. Відчувати і мислити

Драма є більш глибокою – вона про любов, про страждання, але вони не виходять за межі людських переживань. Драма показує почуття, переосмислення власної відповідальності, свободу життя і смерті. 

«Драма – це місце любові і пізнання власного життєвого досвіду, життєвого досвіду людей з плоті і крові, які приречені страждати і насолоджуватися через те, що в них є здатність відчувати і мислити».
Хорхе Анхель Ліврага 

І це природно для людини. Саме коли ми вчимося по-справжньому відчувати і мислити, ми стаємо Людьми. В комедії немає страждання, все відбувається поступово, ми можемо посміятися над цим. В драмі є любов і усвідомлення, що є страждання. Давні греки не вважають страждання чимось жахливим, для стародавнього грека страждання природне, бо це частина життя.

«Через сльози, через біль Зевс до розуму веде!» Есхіл, Евменіди

«Алкеста» Еврипід

Алкеста – дружина царя Адмета, що має померти. Але якщо хтось погодиться померти замість нього, цар може залишитись живим. Ані друзі, ані старі батьки не погоджуються. Ніхто крім вірної дружини…

«Вмираючи, хай знає, що з усіх жінок
Вона – найкраща в світі, найдостойніша.
Хоч як силкуйся, все ж не дорівняєш їй:
Чи ж не найкраще це любові свідчення,
Коли заради мужа йде на смерть жона?
Все місто про це знає. Але дома як
Поводилась, послухай – подивуєшся.
Як лиш відчула, що останній день настав,
То біле тіло річковою хвилею
Омила. Потім одяг із кедрової
Дістала скрині; зодяглась, прикрасилась,
І так благала, ставши перед вогнищем:
“Богине-опікунко, я під землю йду,
Й молю тебе, припавши до колін твоїх, –
Над сиротами зглянься: дай же синові
Дружину милу; доньці – мужа доброго.
Хай долі не повторять материнської –
Не передчасно, а в глибокій старості
Під рідним небом вік хай щедро виповнять”.
Усі по черзі обійшла жертовники
В Адметовій оселі; поклонялась їм,
Вінчала миртом. Не лила ні сліз тоді,
Ані не нарікала. Й, хоч на смерть ішла,
Від того її врода не пригаснула».

Глибока відданість, любов, самопожертва. І наше питання до себе: «Чи змогли б?»

Трагедія. Почути Долю

Трагедія або давньогрецькою τραγωδία («трагодія»), в перекладі означає «козлина пісня». Де ж тут висота? А висота в тому, що сатири або козлоногі створіння супроводжували Діоніса в містеріальній ході. 

Трагедія – це найвищий жанр драматичного мистецтва. Саме в трагедії порушуються і відновлюються закони Всесвіту. Герой з власної волі або під примусом обставин порушує божественну Волю, універсальні закони, що лежать в основі світобудови. Основна тема трагедії – Доля, Справедливість, Божественна Воля.

Варто сказати, що антична трагедія і сучасна – це не одне й те ж, бо зараз для нас слово «трагедія» набуло сенсу того, що неможливо змінити, чогось жахливого і що завжди закінчується погано. Антична трагедія має інше трактування, тут є «happy end». 

Трагедія показує богів, закони світу, людей, які порушують ці закони, знаючи чи не знаючи про них. Не знаючи – це сліпота, знаючи – надмірність і неможливість служити божественному. Для давнього грека саме це і є найстрашнішим. 

Візьмемо два рівні: є любов – здатність пожертвувати собою заради людини, яку любиш, чи заради вищих принципів, істини – це має різну ціну. Різниця полягає в тому, що можемо жертвувати собою заради тих, кого любимо, того, що близьке нам. А можемо – заради справедливого, вічного, того, що виходить за рамки особистісного.

Давайте порівняємо: «Ромео і Джульєтта» та «Гамлет» Шекспіра – тут бачимо, де справжня трагедія. Ромео і Джульєтта – молоді закохані, вони кохають і не можуть зрозуміти, чому на заваді їхній любові стають непорозуміння в їхніх сім‘ях. Любов і ненависть, прагнення до свободи такі притаманні людині. Це про глибину почуттів і наших страждань, але не зачіпає законів справедливості. Натомість дядько Гамлета вбиває короля, зваблює його дружину і хоче вбити Гамлета, свавільно пануючи у Датському Королівстві. Тут показані різність рівнів, рівень трагедії. 

У Давній Греції є трагедії, які погано закінчуються, а є ті, що закінчуються добре. Коли головний герой, який не правильно вчинив з точки зору закону, змінюється сам і змінює свою долю.

«Перси» Есхіл

Тінь Дарія, колишнього перського царя, говорить про свого сина Ксеркса, що нині владарює Персією.

«От як скоро віщування стало дійсністю… Гай-гай!..
Ще й на синові моєму Зевс свій вибір зупинив.
Я ж гадав: боги ту волю сповнять ще хтозна-коли.
Хто ж на себе заповзявся – бог йому ще й пособить.
На близьких моїх бурливо нині біди пролились,
Ну, а син мій – кров юнацька! – зопалу пішов на те:
Геллеспонт, потік священний, Боспор, бога течію,
Він у пута взяти зваживсь, поневолить, мов раба,
Перепонами з заліза хвилям шлях загородив,
Щоб загони незчисленні через них могли пройти.
Всіх богів надумав, смертний, – чи не безум? – одурить,
І самого Посейдона… Видно, розуму лишивсь.
Тож боюсь, що все багатство, – а його таким трудом
Я придбав! – якийсь зухвалець може спритно загребти».

Маючи багато, Ксеркс прагне ще більшого. І, покараний богами за надмір і зухвалість, втрачає все!

Нічого понад міру!

Цей напис був вирізьблений на одному з фронтонів храму у Дельфах. І це одна з найважливіших ідей грецької античної культури. Міра – це краса, досконала пропорційна форма. Надмір – це потворність, аморфність.І це стосується не тільки тіла. 

Передусім це стосується душі. Красива душа та, що володіє чеснотою, а чеснота – це міра, авада – це надмір або нестача. Недосконалість завжди призводить до забруднення. Завдання театру – показати, що «бруд» є, і очистити душу.

Катарсис – очищення – важливе поняття грецького античного театру. Але його годі й порівняти з механічною дією. Катарсис – це внутрішня робота, заснована на глибині і силі естетичного, етичного і містичного переживання, тобто найвищого, на що здатна людина. Очишення душі потребує власних зусиль, переосмислень, співстраждання героям. Можливість зробити це – дар Театру тим, хто зміг наважитися на це.

В цьому світі ми проживаємо життя на різних рівнях. Любимо і воюємо, щоб врешті-решт повернутися до себе справжніх, до центру, до витоків, які залишили так давно. Може, вічні питання театру – це один зі шляхів, щоб повернутися до справжніх почуттів, до думок про головне, повернутися до Священного.