У дитинстві я захоплювався науковою фантастикою. Особливо пам’ятаю дещо з класики — цикл «Фундації» Айзека Азімова, книги Альфреда Ван Вогта, Філіпа Кей Діка, Роберта Гайнлайна та Філіпа Хосе Фармера. І це далеко не всі.

Читаючи ці книги, я мріяв про майбутнє. У сімдесятих роках ХХІ століття було ще у майбутньому. Деякі письменники уявляли постапокаліптичний світ внаслідок ядерної катастрофи чи чогось подібного. Але більшість уявляли близьке майбутнє – ми були лише за 30 років від рубежу століть – як кращий світ, де більшість проблем можна розв’язати завдяки науці та її застосуванню.

Оруелл написав “1984”, попередивши нас про “Великого брата”, але навіть він не міг припустити, що цей жах втілиться у формі телевізійного реаліті-шоу. Та чи дійсно це тільки шоу?

Ідея, що лежить в основі “Великого брата”, це потреба контролювати громадян… усіх громадян у цілому світі. Навіщо?

Кажуть, що вони нас мають захистити… але хто повинен нас захищати? І від кого? Чи від чого?

Кажуть, що вони нас мають захистити від тероризму, фанатизму, екстремізму, сектантства та купи інших “ізмів”… Але хто “вони”? І хто дав їм це право “захищати” нас?

Кажуть, що вони оберігають демократію і стоятимуть на варті наших особистих прав, дадуть нам можливості, відчуття захищеності, звільненості… і тому подібне. Схоже, що світ перетворився на поле бою, де “погані поняття” (“ізми”) воюють з хорошими хлопцями (“ості”). Але що більше часу минає, то стає очевиднішим, що хто б не переміг, неодмінно буде переможений — людина.

Люди борються за поняття, але вони зникли в тіні цих понять. Ми більше не боремося за людей. Ми боремося за поняття: за демократію, за порядок, за традицію, за погляди чи за релігію. Поняття може змінюватися, але це завжди поняття.

Майбутнє, про яке ми мріяли, це не теперішнє, в якому ми живемо. Ми мріяли про майбутнє, в якому наука і техніка служать людству, а сталося вочевидь навпаки. Технології стали на службу ідеологічним поняттям, і людство зводиться до експериментальної лабораторії, де застосовують ці поняття.

Це стало можливим через поступову уніфікацію і спрощення, що приносить глобалізація. Візьмемо до прикладу “Facebook”, що його представляють як допомогу кожній людині — створювати та дбати про свою “соціальну мережу”, тобто про свої стосунки — з сім’єю, співробітниками та друзями. Прагнення ніби щире, але чи ж можна когось зводити до статусу “друг”, “родич”, “коханий” тощо. Людина – це набагато більше, ніж статус чи категорія.

Людина має власні почуття, розуміння, погляди, чутливість, уяву та потреби. І цей широкий діапазон самовираження зводиться сьогодні до опції “Вподобайка” та натискання відповідної кнопки.

Класичні філософії кожної з культур вчать нас, що людина – складне ціле; тонке об’єднання видимого і невидимого, матеріального і духовного. Кожна людина — унікальна, кожна людина — це цілий світ. Самопізнання — це завжди пригода. Немає готової відповіді на Сократове “Пізнай себе”, і саме тому ця пригода може стати пригодою на все життя.

Основна проблема з Facebook, Google+ і з феноменом “соціальної мережі” – це глобалізаційний спосіб мислення і те, як ми взагалі використовуємо технології, – обираючи нефілософський та матеріалістичний підходи, оскільки об’єднання здійснюється через спрощення, а не завдяки управлінню складним механізмом.

Пояснимо останній пункт. Згідно з філософським способом мислення, єдність – це завжди краще, ніж роз’єднання. У буддизмі лише єдність — це дійсність, а роз’єднання вважається найбільшою ілюзією, найпотужнішою та найнебезпечнішою. У нашому повсякденному житті це означає, що ми повинні мислити себе і свої цілі як частину Єдності людей, тобто Людства, – а не жити, керуючись розділенням – розділенням культур, релігій, соціальних статусів, віку, місця проживання чи будь-яких штучних груп, з якими ми вирішили себе ототожнити. Насамперед ми Люди, а вже потім “частина чогось”. Ми Люди, а вже потім євреї. Ми Люди, і тільки потім араби. Ми Люди, і тільки після цього ми – що-небудь інше.

Це Єдність. Але в цій єдності ми повинні вміти розпізнати, зрозуміти і прийняти те, що дійсність різноманітна. Є два можливих шляхи досягнення цієї єдності: стерши різноманітність та зробивши всі частини однаковими… або зрозумівши, що різноманітність – це джерело збагачення Єдності. Ізраїль, наприклад, це багата країна з погляду культури та населення завдяки різноманіттю культурних коренів ізраїльського народу, а не тому, що люди стали однаковими.

Досягти єдності стерши відмінності – це вибір Facebook та Глобалізації. Звичайно, на вашій стіні Facebook є опція “коментувати”, яка нібито вирізнить вас. Але чи це дійсно буде щось відмінне? Стислі повідомлення, які ми читаємо на стінах, зазвичай побудовані за однаковими шаблонами, і важко побачити культурне збагачення та діалог між коментарем “LOL” з Азії й таким самісіньким із США. Наш світ обрав шлях об’єднання за допомогою спрощень та скорочень. Не вирізняйся… або якщо ти вирізняєшся, вияви свою особливість у контрольованому та визнаному середовищі… як твоя стіна Facebook.

Технології, такі як, наприклад, повсюдна камера спостереження у великих містах всього світу використовуються, аби забезпечити це спрощення; всі відмінності потрібно більш чи менш відкрито – залежно від політичної системи цього місця – донести до відома, виправити або скасувати. У будь-якому випадку, все контролюється.

Тож що ми можемо зробити? Чи ми дійшли до точки неповернення?

Очевидно, що ніхто не зупинить розвиток технології, і що Facebook, Google+ та інші соціальні мережі залишатимуться доки існуватиме Інтернет. Нерозумно було б відмовитися від використання цих ресурсів, але ми повинні навчитися робити це розумно – використовувати їх, аби показувати свої відмінності та особливості, збагачувати мережу, а не підтверджувати, що ми такі ж, як і всі, натискаючи кнопки на екрані.

Філософія – це здатність розпізнавати, і ми повинні зрозуміти, як використовувати технології, щоби збагачувати себе як Людей, а не занурюватися в потік спрощення і скорочення. Тисніть “Вподобайку”, як бажаєте… але тільки якщо ви зможете висловити, показати й описати ЧОМУ це вам подобається. Розміщуйте щось на стіні, якщо це має значення – послання, яке ви хочете передати, хай це буде фото, символ, відео, текст чи музика. Майте гордість не скорочувати вашу присутность в Інтернеті до простої Вподобайки. Будьте у мережі заради чогось… або не будьте взагалі. Справжня проблема полягає не у Facebook, а в тому, що ми себе поневолюємо, йдучи за ілюзією звільнення, яка насправді тримає нас в печері ще глибше, далеко від справжнього сонця, яке світить поза нею. Але як і в міфі Платона… ключ завжди у нас самих, і наше поневолення чи свобода залежить тільки від нас.

Побачимося на Facebook… у мене є сторінка в www.facebook.com/fifoblog, і Ви можете залишити свій відгук… але я лише розміщую фотографії… не чекайте від мене “Вподобайки”.

П’єр Пулен є засновником і президентом «Нового Акрополя» в Ізраїлі.
Оригінал статті тут