фрагмент з інтерв’ю для theUkrainians 09.07.2014

Володимир Бєглов: Чому, на вашу думку, важливо брати на себе відповідальність?

Мирослав Попович:
Це питання, яке стосується самої природи, суті того, що ми називаємо ментальністю. Відповідальність – це те, що перебуває між свободою і примусом. Далі усе залежить від особистого вибору людини. Власне, рівень розвитку будь-якої цивілізації визначається тим, де на шкалі між свободою та примусом стоїть позначка «відповідальність».

Знаєте, люди завжди схильні чинити так, як усі інші. Тому що ближче відповідальність наближається до свободи як результат особистого вибору і що далі вона віддаляється від примусу, то вищим є цивілізаційний рівень суспільства. Тобто що більше людей вчасно усвідомить власну відповідальність за майбутнє цілої країни, то швидше ми будемо жити краще.

…Є дуже простий приклад із сороканіжкою. Якби вона щоразу приймала рішення щодо того, якою ногою зробити наступний крок, то збожеволіла б. Відтак, сороканіжка живе за певними алгоритмами, які роблять її будні комфортними. Так само і з відповідальністю кожного за майбутнє усіх. Щойно ми виробимо в собі алгоритми відповідального громадянина, нам не доведеться щоразу поставати перед складним вибором. Ми щодня будемо знати, де добре і ефективно, а де погано і деструктивно.

Характерною рисою європейців є далеко не Нотрдамський собор у Парижі, не футбольні чемпіонати і не атомні електростанції. Ознакою європейця є те, як він приймає рішення, як він готовий нести за нього відповідальність.

Відповідальність – це те, що перебуває між свободою і примусом. Далі усе залежить від особистого вибору людини.

Водночас і ми маємо чим поділитися з європейцями. Якщо там дуже важливою є окрема особистість і власне її рішення та відповідальність за них, то серед українців сильною стороною є солідарність. Подивіться і на Майдан, і на ситуацію з переселенцями, – українці готові допомогти і допомагають навіть тим, кого майже не знають. Серед європейців така практика втілювалася б значно гірше, повільніше.

Ми живемо у час парадоксів. Бо, з одного боку, вміємо співчувати, підтримувати (це дуже сильно, архаїчно), але з іншого – ми геть не чутливі до втрати свободи, до втрати гідності. Сподіваюся, другий Майдан збалансує наше українське і наше європейське.

…Знаєте, я колись пробував знайти науковців, які такі дуже теоретичні поняття, як «гідність», «відповідальність», «совість» розглядали б з точки зору логіки. Річ у тім, що я сам усе своє наукове життя займався логікою, а водночас – переймався суспільними проблемами. Так-от, у 20-х роках минулого століття працював такий собі Леонард Нельсон. Йому вдалося з допомогою законів логіки (!) довести, що людина може бути повноцінною і почуватися щасливою лише після усвідомлення власної гідності. Леонард Нельсон і його послідовники наголошують – і відповідальність, і проактивність, і відчуття внутрішньої довершеності є можливими лише після усвідомлення людиною власної гідності.

Саме з гідності «можна вивести» хоробрість, совість, чесність. Це захоплива робота для кожного із нас і це те, що може надати сенсу нашому існуванню.

В.Бєглов: Чому чесність є цінністю?

М.Попович: Тому що це вигідно не лише з моральної, а й із раціональної точки зору. Чесність – це чеснота, яка робить життя зручнішим, комфортнішим. Так само, як похідними гідності є відповідальність чи хоробрість, брехня і обман мають свої наслідки, які нашаровуються і нашаровуються. Легше бути чесним і не «добріхувати» щоразу на поверх вище.

Є таке поняття – правовий позитивізм. Грубо кажучи, це коли влада приймає ситуацію такою, яка вона є, і намагається саме цю ситуацію описати правилами і законами. Така практика себе не виправдала. Не можна жити за принципом «Не ми такі, життя таке». Правила треба встановлювати і дотримуватися їх. Чесність – одне з таких правил.