Колір вологої глини. Осягнути коричневий

Я вимовляю «коричневий», заплющую очі і бачу людські руки, знайомі із сонцем і вітром. Руки над гончарним кругом, що обертається. На ньому танцює волога глина, перетворюючись у щось геть інше. Руки намалюють на ній символи. Може, безкінечні хвилі. Може, Сонце. Людина вкладе у ці символи своє бачення світобудови. Пройшовши крізь вогонь, глина стане вмістилищем для збіжжя чи води. Так із землі-глини, повітря-танку на гончарному кругу, води та вогню людина створює щось своє. Обертається гончарний круг. Сонце і Місяць рухаються небом. Зоряне небо крутиться. Танцює. Минають дні, роки, тисячоліття. Про що нам говорять прадавні горщики за музейним склом? Чиї руки пам’ятає ця глина?

Я вимовляю «коричневий», заплющую очі і бачу людські руки, знайомі із сонцем і вітром. Руки над гончарним кругом, що обертається. На ньому танцює волога глина, перетворюючись у щось геть інше. Руки намалюють на ній символи. Може, безкінечні хвилі. Може, Сонце. Людина вкладе у ці символи своє бачення світобудови. Пройшовши крізь вогонь, глина стане вмістилищем для збіжжя чи води. Так із землі-глини, повітря-танку на гончарному кругу, води та вогню людина створює щось своє. Обертається гончарний круг. Сонце і Місяць рухаються небом. Зоряне небо крутиться. Танцює. Минають дні, роки, тисячоліття. Про що нам говорять прадавні горщики за музейним склом? Чиї руки пам’ятає ця глина?

Коричневий. Я думаю про сухі стебла очерету. Людина чула, як у них співає вітер. І зробила собі очеретяну сопілку, щоби говорити зі світом. Говорити мовою вітру та музики.

Кажу «коричневий» і думаю про шорстку кору дерев, якої люблю торкатися. Втім, кора не завжди коричнева, часом вона радше сіра. Цікаво, який на дотик Іґґдрасиль?

Кажу «коричневий» і думаю про кораблі. Ріки – перші магістралі давнього світу. Людина робила човен і досліджувала незвідане. Що там, за вигином ріки? Які місця? Які люди? Кораблі несли у своїх долонях мандрівників і піратів. Торговців і воїнів. І кожен з нас – трішки Одіссей, що пливе серед моря, дивиться на зорі і шукає дім. Свою Ітаку. Зрештою, Земля – це теж корабель, що пливе крізь космічний простір і кудись несе нас. Щоправда, цей корабель – радше блакитний.

Коричневий. Очі круторогих волів, що везли чумаків. Чумацький Шлях… І волоока Гера.

Коричневий. Кажуть, якутські шамани вміли перетворюватися на соколів і ширяти над світом. Коричневе пір’я.

Коричневий. Пір’я сови, птаха Афіни.

Коричневий. Колір духмяного житнього хліба, що ввібрав у себе сонце, соки землі та працю людських рук. Хліба, запеченого вогнем.

Колір води в іригаційних каналах. Канали, що єднають прадавніх землеробів з сучасними.

Колір чаю. Колір сонця у чаї. Чай – як тепло для душі.

Колір каштанів – першого дитячого скарбу.

Колір кави з молоком, какао і шоколаду. Скільки теплих розмов снувалося за ними? Колір затишку і бесід.