Попри те, що у 2020 році Олімпійські ігри були скасовані, ми можемо пройнятися духом цієї найвідомішої та найпрестижнішої спортивної події. Вона не завжди існувала у такій формі, яку ми знаємо сьогодні, а в давнину слугувала зовсім іншим цілям.
Питання, коли виникли Олімпійські ігри, і досі залишається дискусійним: більшість джерел датують їх 776 роком до н. е., інші вказують на набагато давніший період. Один із міфів про заснування ігор оповідає, що сам Геракл провів перші Олімпійські ігри на честь свого батька Зевса. Це сталося після п’ятого подвигу Геракла – перемоги над королем Авгієм, чиї стайні він вичистив, але не отримав за це обіцяної винагороди.
На початку Олімпійські ігри поєднували в собі церемоніальне дійство та атлетичні змагання. Атлети демонстрували свою майстерність, наслідуючи Геракла. Успіх під час церемоніального дійства мав величезне значення і розглядався як честь для всієї держави; під час Олімпійських ігор міста-суперники оголошували перемир’я, щоб їхні спортсмени могли позмагатися.
Слово «атлет» набуває ширшого значення у Греції, оскільки гімназії пропонували не лише фізичну підготовку, а й проводили лекції з філософії, літератури, музики та медицини. Гімназії були важливою частиною духовного та соціального життя Греції і забезпечували підготовку атлетів міста. Здоровий дух у здоровому тілі – а також добре сформована душа у добре сформованому тілі. Навчання молоді майже завжди відбувалося в гімназіях, щоб виховувати добропорядних і здорових громадян із сильними моральними та етичними нормами. Це зробило Олімпійські Ігри однією із найважливіших подій Стародавньої Греції, так що навіть перші календарі велися від одних Ігор до наступних з періодичністю у 4 роки. Ці періоди називали Олімпіадами.
На перших Олімпійських іграх єдиною дисципліною, яка нагадувала спортивну, був біг на відстань 176 метрів. Це дистанція, яку нібито встановив Геракл і яка мала назву «стадій», – звідси походить слово «стадіон».
Окрім бігу, змагання включали також мистецькі дисципліни, зокрема скульптуру, спів та поезію, щоб більше проявити внутрішні риси учасника-атлета. Під час наступних Олімпійських ігор були введені інші дисципліни: боротьба, кулачний бій, метання списа та інші.
Попри запеклу боротьбу між атлетами із країн-суперниць, велике значення надавалося взаємоповазі між ними. Поразка в будь-якому виді змагань сприймалася не як особиста невдача, а як визнання того, що суперник володіє вищою майстерністю в тій чи іншій дисципліні. Моральний характер та внутрішня дисципліна для подолання власних випробувань прищеплювались у гімназіях ще з раннього віку. Так само виховувалася здатність приймати поразку і визнавати майстерність суперників. Це те, що відрізняє перемогу від просто успіху.
Можна здобути перемогу навіть у поразці. Бути переможцем – це також здатність піднятися після поразки у будь-якому змаганні, яке ми обрали самі чи яке нам принесло життя. Лише опиняючись перед випробуванням, ми вчимося боротися зі своїми слабкостями.
Змагання задля досягнення досконалості – так це розуміли в давні часи, і цей дух згодом буде відроджений в основному принципі сучасних Олімпійських ігор. «В Олімпійських іграх важлива не перемога, а участь; у житті важливий не тріумф, а боротьба; головне – не перемогти, а добре боротися». Це слова П’єра де Кубертена, засновника Міжнародного олімпійського комітету. Вони чудово відображають благородний дух змагань, яким здатні надихнути Олімпійські ігри, а також різницю між перемогою та успіхом.
Переклад з англійської: Неля Ларіна