СЬОГОДНІ Я БАЧИЛА… …НОВУ ЛЮДИНУ

Сьогодні я бачила Нову Людину…

Цей прегарний образ з майбутнього, хоча й з дещицею минулого, навідав мене, щоб я марила тим, що колись було, тим, що принишкло, і тим, що неодмінно повернеться, — світлим і чистим.

Коли я побачила Нову Людину, то здала собі справу, що вона зовсім не нова. Навпаки, вона прадавня, як перші архетипи людства, але в ній живе одвічна юність душі, одвічне поривання, замріяність, прагнення кращого майбутнього, готовість самовіддано служити своїм мріям.

Ця нова людина безвічна, та й не нова… Її сила криється в тому, що вона просто юна, як ті Боги з давніх міфів, як ті священні герої, які випили нектару з чаші олімпійської Геби, і час для них перестав існувати.

Я побачила в Новій Людині щось незмінне, щось від одвічного, якусь упевненість у вартісному і, безперечно, живому.

Нова Людина жива, бо цілісна. В ній немає дихотомії тіла і душі, вона не схильна ставати в обороні першого і відкидати друге; вона поєднує в собі обидва ці елементи; обидва вони роблять її Людиною.

Якби вона мала тільки тіло, то нагадувала б явлену в світі машину; якби тільки дух, то уподібнилася б внутрішній сутності, прихованій за нечіткістю розмислу. Я ж бо побачила цілісність, активність і певність здорового тіла, яке кориться і узгоджується з вищим духом.

Я впевнилася, що Нова Людина дбає і про тіло, і про душу. Вона дужа, здорова, прекрасна і молода… А її внутрішня сутність згармонізована із зовнішністю. Вона високорозвинена, бо усвідомлює, що найбільші таємниці пізнаються відкритою душею і розважливим розумом. Вона відкинула безкорисні форми пам’яті і віддала перевагу усвідомленій мудрості, настільки ж довершеній, як найменша з її клітин. Вона додержує настанови «пізнай самого себе», і цей ключ дав їй змогу відчинити двері Природи за допомогою закону аналогій.

У Новій Людині чарує її надзвичайна чутливість; вона зовсім не безпристрасна, як то може видатися. Навпаки, вона розумно поєднала «ethos» і «esthetos» давніх греків: що людина краща, то прекрасніша. Вона поклоняється красі і поклоняється моралі; блиск чеснотливості — це блиск в її погляді, це осяйне обличчя, це цілковита довершеність. Вона прихильно ставиться до всіх і любить без застережень, неупереджено; все вона робить у новий спосіб Нової Людини. Егоїзм вирвано з її внутрішнього саду, мов той бур’ян.

А куди ж бо веде розум і серце цієї Нової Людини? Я побачила, що вона зібрала докупи досвідчення розуму та чутливості, а відтак святобливо схилила голову перед таїною Космосу, відкривши своє Єство недо­відомому Богові, що сяє з безмежжя. Віра є доконечним складником цієї Людини, яка прагне розкрити загадку життя і знає, що для того має вдатися до нових і могутніх засобів ген поза своїм розумом, поза своїм обмеженим розумінням речей. Тому вона вдалася до віри; тому я побачила могутню містичність цієї Нової Людини.

Я впевнилась, що Нова Людина знає, звідки вона йде і куди. Історія її не жахає і не гнітить, а радше провадить її і дораджує. Вона свідома свого теперішнього і не відкидає свою долю; тішиться зі своїх великих осягнень і намагається виправляти свої хиби. Вона не пасивна і не шукає власної насолоди, бо Нова Людина навчилася вибирати і поклала собі робити це завжди. Обов’язок кличе її до дії, як суха земля кличе воду.

Я бачила, як вона сяє мов коштовний камінь; ніщо не може її заплямити. А коли в перебігу життя до неї іноді пристає якийсь бруд, то вона, як я бачила, омивається у водах власного життя і знову сяє, як і перше. Біля неї нічого темного, нічого брудного, нічого такого, чого варто боятися. У неї гострий погляд і беручкі руки.

Сьогодні я бачила Нову Людину… Вона йшла сама, і я гукнула до неї, бо теж почувалася самотньою… Та коли вона обернулась, я очам своїм не повірила: одна її рука проросла всіма Новими Людьми, що колись були, а друга рука розквітла образами людей, що будуть.