Сьогодні я бачила брак справжнього.Принагідно я вже торкалася цього питання, але тепер побачила це дуже виразно.
Річ не в якихось там небесних чи містичних візіях і не в стані глибокої концентрації. Я просто прогулююсь, розмовляю з людьми, живу звичайним життям…
То з чого видно брак справжнього? Гадаю, не дуже помилюсь, якщо скажу, що це видно скрізь і всюди.
Почнімо з найпростішого і конкретного — з нашого власного тіла. Кожному хочеться бути ошатним і доладно зодягненим, чепурним і чемним. Але мода на «протестування» вимагає зовсім іншого. Тож я не здивуюся, якщо звикла гігієна хлопчиків і дівчаток невдовзі зведеться до засмальцьованих і подертих штанів, розкудланої голови та ретельно підмальованих синців під очима на взір «соціального парії».
Кожному хочеться їсти й спати у свій час, і, звісно, досхочу. Проте, на противагу справжнім знедоленим, котрі мусять надсаджуватися, щоб вижити, маємо людей неавтентичних, які жують на вулиці канапку, запиваючи її пивом, бо це «сучасно», ще хтось чманіє від диму та наркотиків, колобродить ночами і вкидається в розпусту, гайнуючи час на непристойні і неподобні забави.
В емоційному плані кожен прагне кохати й бути коханим, і то щиро. Але сьогодні у звичаї дещо інше: хизування своєю «свободою», зневага до кохання і вихваляння розпусти, влада ницого тваринного інстинкту (хай дарують мені тварини!).
По всіх усюдах маємо свідчення того, що світовий рекламовий механізм повсякчас нас ошукує. Але ніхто не наважується спростувати ті облуди, ніхто не є досить автентичним, щоб стати в обороні простої та ясної істини всупереч так званій більшості.
Хто не хотів би мати справжнього друга, близьку людину, з якою можна обмінятися думками і задумами, якій можна явити свої щирі почуття? Та ба! Ліпше сховатися за маскою байдужості — абсолютної байдужості, хоча людина, яка за нею ховається, немов втрачає свою сутність. Чуйність — неавтентична чуйність — приберігається для «соціальних проблем», начеб можна щось відчувати до людства та його проблем, не відчувши цього спершу до окремих людей довкола себе…
Одяг, жести, слова, погляди, думки — все фальшиве, облудне, все це не дає бачити істинну людину.
Чи ми дарма сушимо голови? Може, нам і нема чого показати? А неавтентичність — це звичайна вигадка, справжніх вартостей просто не існує?
Чи, може, втрату автентичності людина завдячує такому ось життю напоказ, криводушності та байдужості?
Отож я й кажу, що ми хворі, а неавтентичність — справжнє зло. Камені, дерева і тварини автентичні, бо вони є тим, чим є… Чому людина має бути винятком і видавати себе за бозна-кого? Навіщо їй такі небезпечні мутації особистості?
Тож придивімося до самих себе, щоб побачити, які ми насправді, і, визнавши свої вади й помилки, стати на шлях еволюції. Бо сьогодні я побачила, що немає нічого неможливого для того, хто бачить…
