На основі інтервью з Антоном Мусуліном
для журналу «Колесо жизни»

Міф і міфічні перекази пронизують всю історію людства. Слово «міф» у перекладі з грецької означає «правдива оповідь». Зміст міфу може видаватися вигадкою, казкою, адже в ньому чимало подій, які неможливі з погляду звичайного життя. А втім, міф відіграє важливу роль, насамперед, у релігійних уявленнях народів усіх часів. Священні писання християн та іудеїв не менш міфологічні, ніж грецькі або єгипетські перекази.

Міфи завжди відповідають на питання, які ставлять філософія та наука: про створення та становлення світу; сили, що впливають на світ і людину; народження богів; про створення та призначення самої людини… На відміну від філософії, яка веде полеміку і дає раціональні, несуперечливі відповіді, послуговуючись логікою і критичним підходом до питань, міф дає відповіді через образи та символи.

Міф завжди є відображенням ідеального світу. Якщо актуалізувати міф про створення світу в образі церемонії або священній драмі, ми в певному розумінні долучаємось до часу, що пов’язаний з початком і створенням, долучаємось до виміру священного, божественного і незвичайного.

Для релігійної людини міф – це абсолютна істина, яка відповідає на всі питання. Отже, на онтологічні, антропологічні, гносеологічні й аксіологічні питання релігія відповідає «правдивим сказанням», тобто міфом і ритуалом. А на питання етики і моралі її відповіддю є заповіді та норми, які вказують, що нам слід робити, а чого не слід. Світ міфу і ритуалу – це світ, в якому для релігійної людини немає того, що викликає питання та сумніви; вона сприймає міф як абсолютну істину.

Міф – це завжди модель поведінки. Усі свята пов’язані з певними міфологічними подіями. Відзначаючи протягом року ті чи інші релігійні свята, ми ніби актуалізуємо народження, випробування, смерть і воскресіння «сонячного героя», і таким чином стаємо учасниками події, яка відбувалася на початку часів.

Міф – це завжди джерело духовної сили, він звертається до інтуїції і до почуттів, а ми його проживаємо та актуалізуємо на рівні свідомості та внутрішнього досвіду.

Міф – це основа культури. Немає такої культури, яка б не мала тих або інших елементів, що походять із міфу.

Міф має символічну структуру, подібно до казки чи сновидіння. Він має власну логіку та раціональність, де символ слугує мостом між людиною та всесвітом, видимим і невидимим, природним і надприродним. Але символи вимагають розуміння та вміння їх тлумачити.

Створення світу

У більшості міфологічних систем закладена ідея про те, що спочатку існував простір хаосу, з якого виникає світ завдяки втручанню божественної сили. Слово «хаос» означає не безлад, а можливість прояву всього сущого. Наприклад, у Старому Заповіті Бог одного разу усвідомив свою самотність і вирішив створити світ. Він це зробив за сім днів, і самі  дні вже є символами. Спочатку Бог створює світло, тобто можливість бачити все, що буде в цьому світі. І йдеться не тільки про фізичне світло, але і про метафізичне − світло розуму. Потім Бог осушує води, створює небесні світила, рослини, тварин, людину з пороху земного і вдихає в неї життя. І в кінці кожного дня Бог каже: «Це добре». В якомусь розумінні міф про створення світу є моделлю створення світу внутрішнього. У цьому аспекті, міф є моделлю, генетичною структурою душі, яку необхідно актуалізувати всередині себе. Слідом за Творцем, ми маємо створити свій власний космос, своє небо, землю і світила, відділити світло від пітьми, сушу від води… і врешті-решт, створити в собі людину за образом і подобою божою.

Причини страждань

У християнській традиції страждання людей на землі пов’язані з первісним гріхом. Але чому Бог такий суворий, що за гріх Адама покарав усе людство? У якомусь розумінні, ми всі колись вперше куштували плід із Дерева пізнання добра та зла і «були вигнані» з раю свого дитинства. Коли ми починаємо розрізняти цих два аспекти морального життя, у нас з’являється відповідальність, і ми дорослішаємо. Але для того, аби по-справжньому навчитися розрізняти добро і зло, людина має повністю з’їсти плід пізнання. І тоді, як сказано у Новому Заповіті, вона отримає право на плід з Дерева вічного життя. У грецькій традиції є міф, що розповідає про створення людства і про те, що воно отримало від Прометея вогонь розуму. Сюжет цього міфу відрізняється від християнського, але суть та ж сама.

Обидва ці міфи говорять про те, що людина має божественне походження, але це божественне необхідно актуалізувати, потрібно здолати анімальну, стихійну природу і виростити у своїй душі доброту та мудрість. Міфи про сонячних героїв розповідають про те, як людині повернутися до самої себе, на свою небесну батьківщину. У цьому ключі міф стверджує, що всередині кожного з нас є Христос, розіп’ятий на хресті, та Одіссей, який шукає свою батьківщину, і Діоніс, чиє серце необхідно врятувати, аби божество воскресло. Ці міфи дуже красиво розповідають про долю і призначення людини, можливо, навіть краще, ніж філософські та психологічні тексти.

Актуалізація міфу

Міфологічні сюжети, божества і герої символізують певні грані людської душі – чесноти, здібності, котрими вона наділена. Розвиваючи їх, людина актуалізує в собі міф – метаісторію становлення і сходження до першоджерел. За Проклом, міфи, наче якесь містичне знаряддя, за допомогою симпатії й аналогії з божественним, спонукають до пошуку потаємної істини. Знання, приховані в міфах, є містагогією і таїнством, що підносить шляхетну й очищену від вад душу. Завдання міфу – пробудити людину, захистити її від часу і смерті. Тому духовні практики завжди використовують символічні структури, які сприяють духовному пробудженню. Буддисти зосереджуються на образі Будди, який тримає в своїх руках певні атрибути духовності, мудрості, чеснот. Саме цей образ потрібно пробудити в собі.

У грецькій традиції таким образом може слугувати Афіна – богиня справедливої війни і мудрості, дочка володаря Олімпу Зевса (життя) і богині Метиди (думка, вміння). Іншими словами, мудрість є дочкою глибокої думки та життя. Там, де є прагнення осмислити те, що з нами відбувається, можливо, з’явиться і мудрість, хист розрізняти добро і зло й обирати те, що правдиве і справедливе. Зверніть увагу на один із атрибутів Афіни – це сова, яка чудово бачить у темряві. Це символ того, що потрібно спиратися не на сліпий розсуд, а на інтуїцію, на розум, який здатний розрізняти те, що корисне для душі і те, що їй шкодить. Ще один атрибут Афіни – оливкове дерево – символізує багатство життя. Коли приходить мудрість, вона збагачує життя, плодоносить. Спис богині – це символ зв’язку між небом і землею. Мудра душа ніколи не проявить зневаги до божественного, адже шанування довговічного – основа всіх чеснот.

Є міф, що розповідає про протилежне – відсутність мудрості. Це міф про розбійника Прокруста. Прокруст приймав у себе в домі подорожніх і пропонував їм нічліг. Та на ранок ніхто з них не прокидався. Тих, хто був коротшим за ліжко,  «добрий господар» розтягував, а хто був довший, відрізав ноги або голову. Синдром Прокруста часто дається взнаки в нашому житті. Ґрунтуючись на власній суб’єктивності та думці, ми підганяємо істину під себе, не приймаючи реальність такою, якою вона є. Так ми вбиваємо істину.

Два міфи – про Афіну і про Прокруста – це два протилежних способи сприйняття світу. Котрий із них ви актуалізуєте в собі?

Історизм і міфологізація

Міф одночасно статичний і динамічний. Є міфи, що не змінюються впродовж історії. З іншого боку, міф постійно обростає новими сюжетами. Можна сказати, що сама історія приєднує нові сюжети до певного ядра того чи іншого міфологічного сюжету. Зрештою, виходить закінчена міфологія, яка зберігається в письмовій чи усній формі.

Як сказав Новаліс, «міфологія містить в собі архетипічну історію первісного світу; в ній зливаються минуле, теперішнє і майбутнє». У такому ключі міф – це метаісторія, яка описує те, що є поза часом і простором, але реалізується в часі і просторі. Це серцевина духовного життя, внутрішнього становлення людини. В цьому аспекті міф завжди істинний і актуальний; це не спосіб мислення, а спосіб пізнання, що наділяє смислом.

Звісно, за довгі віки світ змінився, але людина залишилася тією ж. Перед нами постає та сама проблема, що й у людей 5-10 тисяч років тому: становлення, пробудження, налагодження стосунків зі світом, божественним та іншими людьми. Так само  й чесноти – завжди ті самі. Інша справа, що для давнього грека Афіна була божеством, яке шанували і на честь якого зводили храми, а ми сприймаємо її як міфічний образ. Але через призму філософії вона перетворюється на реальність, яка потребує актуального розуміння.

Водночас сьогодні ми міфологізували інші речі. Наприклад, автомобіль, в якомусь розумінні, став іконою, ми даємо імена ґаджетам, а замість Тезея та Геракла ми «поклоняємось» футболістам або артистам. Міфологізація реальності завжди залишається.

Міф більший за саму реальність. Він її серцевина, спосіб сприйняття реальності. Багато хто й досі вважає, що в Радянському Союзі життя було хорошим, стабільним і навіть справедливішим. Але Радянський Союз жив міфами про прекрасне суспільство, світле майбутнє, обраний народ (клас) і справедливого правителя. Можновладці добре розуміли, що треба зайнятися міфотворчістю, аби заповнити нішу, яка раніше належала релігії. Для багатьох нові міфи замінили реальність або стали виправданням для найбільш нелюдських її проявів… Як мовиться у Платоновому міфі про Печеру, люди часто воліють залишатися у невіданні і бути рабами. Адже свобода не дається задарма, її необхідно завоювати…

Сучасні міфи

Сучасні міфи нехтують сакральним і божественним виміром реальності, вони не розповідають про створення світу, діяння богів і подолання смерті. Головний сучасний міф – це реклама. Вона оперує символами, до яких людина дуже сприйнятлива. Мало того, тепер ми знаємо, як впливати на несвідоме через символічні послання. Це, своєю чергою, дає нам практично необмежену можливість, аби міфологізувати реальність і маніпулювати людиною. В цьому, напевно, основна відмінність сучасних міфів від священних переказів, мета яких – навернути людину до смислу.

Погляньмо на Україну. В якій реальності ми живемо? З одного боку, у нас ще багато радянських міфів про хліб, ковбасу, роботу і рівність. З іншого боку, вже сформувалися героїчні сюжети, пов’язані зі становленням України як держави. Величезна проблема країни в тому, що вона все ще перебуває у цьому двоїстому становищі. Ми ще не готові геть відпустити старе і поки що не готові прийняти нове у повному обсязі. Аби вийти з незрозумілої ситуації, потрібно адекватно оцінити те, що було раніше доброго і поганого і, нарешті, почати сприймати себе як окрему державу, де українці мають право на свою історію, культуру та ідентичність. Це нелегко. На це потрібен час. Та Україна має на це повне право.

Минуле – це підмурок і сьогодення, і майбутнього. Не пам’ятати його – означає позбавити себе величезного досвіду, на засадах якого формується майбутнє. Історична пам’ять присутня і формує ментальність та наше ставлення до нинішнього історичного моменту.

Потенціал для майбутнього

Коли ми актуалізуємо міф, ми його переживаємо. Але історія не визнає повторів і, наприклад, Радянський Союз вже ніколи не зможе повторитися – інший час, ментальність, історичні умови. Міфологізована історія Союзу говорить про його невідповідність реальності і людській природі, про його приреченість на смерть. Подивимось на інший міф, тепер вже український – «правдивий переказ» про голодомор. Це історичний факт, який важливий для українського народу, щоб не допустити повторення і відкинути режим, який сприяв цій жахливій події в історії народу. Тут важлива саме історична пам’ять, котра зберігається у казках, міфах і легендах, бо найбільший ворог людей і культур – це забуття. Нехтувати своєю історією – значить не мати історії. Нехтувати своїми історичними героями, звичаями та святами – значить втратити свою культуру. Що, якби завтра ви прокинулись і не знали, хто ви? Ви би могли жити далі?

Минуле – це підмурок і сьогодення, і майбутнього. Не пам’ятати його – значить позбавити себе величезного досвіду, на засадах якого формується майбутнє. Історична пам’ять присутня та формує ментальність народу і наше ставлення до нинішнього історичного моменту, наші універсальні сценарії – страх, очікування, надії і віру. Обираючи міф, який ми будемо актуалізувати, ми обираємо своє близьке і далеке майбутнє.