Зі «Ста тисяч пісень Міларепи»

Великий тибетський йог і поет Міларепа (1052 – 1135) – один із засновників буддистської традиції Каг’ю. Він народився в заможній родині, але після раптової смерті його батька родичі привласнили їхнє майно та дуже жорстоко і зневажливо повелися з ним та його матір’ю. Коли Міларепа подорослішав, мати переконала його помститися за несправедливість, і юнак почав вивчати чорну магію. Через скоєне ним чаклунство загинуло багато людей з його селища. Усвідомивши жах скоєного, Міларепа покаявся і вирушив на пошуки вчителя, який би показав йому шлях спокути. Він стає учнем Марпи Лоцави, або Марпи Перекладача, як його називають у традиції, котрий був знавцем Ваджраяни. Міларепа вважається головним учнем цього видатного лами, згодом він стає великим йогіном і мандрівним вчителем, і ще за життя досягає стану просвітлення. Міларепа був талановитим поетом і передавав буддійське вчення в піснях, що складають збірку «Сто тисяч пісень Міларепи». Пропонуємо до вашої уваги фрагмент тексту з цієї збірки, перекладений практикуючим буддистом Ярославом Литовченко із родини українських канадських емігрантів. Сподіваємось, що найближчим часом збірка віршів Міларепи в українському перекладі вийде друком.

Уривок з розділу «Пісні звершення»

…Сільський учитель Шак’я Ґуна звернувся до Міларепи:
— Джєцуне, ваші практика і особистий приклад надихають. Та хоч і знаю вас чимало часу, я втім ніколи не отримав від вас конкретних настанов,
а все якісь алегорії, натяки, символи. Прошу вас, дайте мені посвячення й детальні настанови. Я хочу практикувати Дгарму, не відкладаючи це на потім.
Втішений, Міларепа зробив так, як прохав сільський учитель, і відіслав його медитувати.
За якийсь час Шак’я Ґуна повернувся до Міларепи з такими питаннями:
— Якщо самсари й нірвани насправді немає, тоді навіщо займатися духовною роботою? Якщо ума реально немає, навіщо тоді потрібен Учитель? А якщо Вчитель не потрібен, як же тоді навчитися правильно медитувати? Прошу, роз’ясніть це і вкажіть мені Магамудру – істинну природу єства.
У відповідь Міларепа заспівав пісню «Природа сутності»:


По суті, ніщо не виника реально.
Якщо вам видається,
Що щось насправді є,
Ви досі в полоні ілюзій.


По-суті, самсара – не справжня.
Якщо вам видається,
Що в ній щось дійсно є,
Ви досі думками поплутані.


По-суті, свідомість нероздільна.
Якщо вам видається,
Що суб’єкт і об’єкти – окремі,
Ви досі в рутині конфузу.


По-суті, в Ґуру – цілісна традиція.
Якщо вигадуєте
Власні основи практики,
Ви досі дурите себе.


Дивіться у свідомість так,
Як дивитесь у небо.
Як хмари на небі,
Її покривають думки.
Усна настанова Майстра
Розвіє геть хмари думок.


Думки і явища усі у своїй суті –
Це чисте світло усвідомлення,
Вами не розпі́знане.
Неусвідомлені, вони
Є оберти самсари;
Усвідомлені, вони
Є світлом розпізнання,
Що пробуджує.


Все, що ви сприймаєте і зазнає́те,
«Назовні» чи «всередині» –
Взаємопостаюче і взаємобутнє,
По-суті є відносне і несхопне,
Як веселка в небі,
Без жодної «остаточної» самості,
Без жодних «само-існуючих» ознак.


Порожнє й невимовне,
Воно втім одвічно сяє
Пізнанням-усвідомленням,
Поза межі часу й місця,
Поза умовності уявлень і назв.


Справжня природа нашого єства
Сяє, як сонце – невпинно,
Незалежно від емоцій і помислів.


Пізнавши її, ви зазнаєте
Чисту насолоду й чисте світло,
Природну сферу дгармакаї –
Оголену, без жодних меж, порожню,
Вільну від конструкцій розуму,
Необумовлену рутинами
Органів чуття.
По-суті, неконцепційна медитація,
Що вводить у неконцепційну
Суть свідомості, така:

Перебувайте в стані
Ви́разно-ясно́го усвідомлення,
Уважно та просто́ро –
Увагою ні за що не чіпляючись,
Не ототожнюючись ні з чим,
Ні в чому не спиняючись,
Ні в що не забуваючись,
Відкрито, як простір,
Просторо, як небо,
Природно, чисто й без зусиль,
Із глибини розслаблено:
Немов змія, у вузол зв’язана,
Саморозв’язується,
Вузли думок самозвільняються.


Осяйні світлом розпізна́ння,
Рутини та умовності відпру́жаться
В просторе усвідомлення,
Всі виміри зливаються
У недуальну сферу
Тотальної присутності.
О чудо із чудес!

Переклад з тибетської Я. Литовченка