Мілінда-Паньхо. Уривок з неканонічного буддійського тексту

«Мілінда-паньхо» («Питання царя Мілінди») – це філософський діалог, в якому мудрець Нагасена пояснює царю Мілінді основи буддійського світогляду. Обидва співрозмовники були реальними історичними персонажами.
«Мілінда-паньхо» вважається найважливішою позаканонічною пам’яткою класичного буддизму. На Заході його вперше опублікували в 1880 році. Павло Григорович Ріттер, видатний український вчений, засновник вітчизняної індології, переклав уривок з цього тексту українською мовою ще на початку ХХ ст. На жаль, перекладач був репресований і його роботу опуб­лікували в книзі «Голоси Стародавньої Індії» лише у 1982 році. Пропонуємо до вашої уваги цей переклад.
Немає постійної тотожності в однієї й тієї ж особи.
Цар Мілінда спитав:
— Преподобний Нагасено! Той, хто постає, чи той самий він, чи інший?
Преподобний відповів:
— Ні, він не той самий і не інший.
— З’ясуй це порівнянням.
— Як ти гадаєш, великий царю, коли тепер ти дорослий, то хіба ти той самий, що був тоді, коли був ніжним хлопчиком чи дитинчам, що дригає ніжками?
— Ні, преподобний, я був один, коли був ніжним хлопчиком чи дитинчам, що дригає ніжками, і інший тепер, коли дорослий я.
— А коли так, великий царю, немає в тебе ні матері, ні батька, ні вчителя, ні навчання, ні виховання, ні мудрості. Адже, великий царю, хіба мати зародка є інша, ніж мати дитини й дорослої людини? Хіба той, що вчився, є іншим, коли вже навчився? Хіба той, що зробив злочин, є іншим, коли йому за це відтято руки й ноги?
— Ні, преподобний. Але що ти мені скажеш?
Преподобний мовив:
— Великий царю, я й сам був колись ніжним хлопчиком, був дитинчам, що дригає ніжками, а тепер я доросла людина. Через зв’язок із тілом всі ці стани складають єдність.
— З’ясуй це, навівши якесь порівняння.
— Великий царю, коли людина запалить світильник, хіба не горітиме він цілу ніч?
— Так, преподобний, горітиме.
— Як же так, великий царю, хіба полум’я на початку ночі буде тим самим, що й опівночі?
— Ні, преподобний.
— Хіба полум’я опівночі буде тим самим, що й наприкінці її?
— Ні, преподобний.
— А хіба, великий царю, на початку ночі був один світильник, опівночі інший, а наприкінці ночі ще інший?
— Ні, преподобний.
— Отже, великий царю, така сама й безперервність явищ. Одне народжується, інше зникає; виникає ні попереднє, ні наступне; тому й людина не є ні тим самим, ні іншим; так виникає безперервність явищ.
— Ще раз з’ясуй це, навівши якесь порівняння.
— Великий царю, коли свіже молоко згодом перетворюється на вершки, а вершки на масло, а масло на топлене масло, хіба можливо, великий царю, все чітко відокремити?
— Ні, преподобний, все це виникає через безперервний зв’язок.
— Отак, великий царю, виникає і послідовність явищ.
Одне народжується, інше зникає; не виникає ні попереднє, ні наступне; тому й людина не є ні тим самим, ні іншим; так доходить вона останнього ступеня свідомості.
— Ти мудрий, о Нагасено!

Переклад з палі П.Г. Ріттера