На форумі, присвяченому філософії Сходу, гадаю, важливо зазначити, що насправді філософія єдина. Де б не виникла любов до мудрості – на Сході чи Заході, у будь-якому куточку землі, – вона бере початок у глибинній сутності людини. Форми та поняття філософії подекуди відрізняються, але нам варто намагатися зводити воєдино підходи та застосовувати найкраще з філософії Сходу та Заходу задля користі всіх людей.

Сьогодні ми звернемося до Благородного вісімкового шляху, який є частиною вчення Сіддгартхи Ґаутами Будди. Втім, я не маю на меті говорити про якусь певну релігію, натомість я спробую визначити низку філософських цінностей, що є фундаментальними повсюди, як на Сході, так і на Заході.
Мабуть, буддизм є однією з найбільш філософських релігій. Адже буддистські вчення і тексти не наполягають на концепції Бога, а також на тому, що людина має вірити в Бога чи у певних богів. Буддизм передусім зосереджений на покращенні людини, на моральному вдосконаленні. І я вважаю це беззаперечно актуальним, адже сьогодні нам усім потрібно вміти вдосконалюватись, щоби могти рухатися вперед серед умов, в яких живемо.

Існують проблеми, які охопили весь світ і стосуються всіх людей. Нам слід звернутися до вчень, що непідвладні часу і дуже корисні саме в такі періоди, як зараз, коли ми потребуємо внутрішнього покращення. Навряд чи людина суттєво змінилася за тисячу або кілька тисяч років, головні її проблеми ті ж самі. Дещо змінилися обставини, це правда, історичні умови зараз інші, але якщо ми зуміємо адаптувати позачасові вчення, то зможемо змінити обставини, і не будемо настільки пригніченими тим, що відбувається довкола.
Перш ніж звернутися до Благородного вісімкового шляху буддистської філософії, я хочу розповісти невелику історію, яка може здатися дитячою, але насправді вона призначена для дорослих. Над цією історією варто міркувати і її слід зберегти.

Коли принц Сіддгартха досяг повноліття, його батько, який оберігав сина від усіх турбот
і труднощів, нарешті дозволив йому оглянути володіння, побачити місто та його мешканців. Сіддгартха вирушив у дорогу в супроводі візничого – особливої людини, бо це був не просто візничий, а великий філософ. Принц їхав вулицями свого міста і спочатку був дуже щасливий побачити так багато людей. Містяни впізнавали і вітали його. Аж раптом принц помітив чоловіка, чий вигляд дуже вразив юнака: той був немічним, насилу рухався, його волосся було сивим, а шкіра вся в зморшках. Сіддгартха ніколи раніше не бачив таких людей, тому він
запитав візничого:
— Що сталося з цією людиною?
— Нічого. Це просто старий чоловік. Він прожив багато років, а роки залишають на тілі слід.
Сіддгартха замислився і продовжив прогулянку. Потім він зустрів людину, яка не могла ходити й говорити. Принц знову звернувся до візничого:
— Що сталося з цією людиною?
— Вона хвора.
— Що таке «хвора»?
— Тіло не служить людині, як раніше. Це не просто старість: хворий втрачає здатність до багато чого, тому не може подбати про себе.
Насамкінець, під час цієї не дуже приємної прогулянки принц зустрів похоронну процесію. Чоловіки несли труну, в якій він побачив людину, яка була бліда, застигла і нерухома. Сіддгартха спитав свого візничого:
— Що сталося з цією людиною?
— Вона мертва.
— А що таке «мертва»?
— Людина втратила своє тіло – інструмент, яким вона користувалася і який нарешті відслужив своє. Душа звільнилася від тіла, й одного разу знову повернеться сюди, щоб подивитися, що відбувається на землі.
Принц більше не хотів продовжувати прогулянку. Він повернувся до палацу і довго міркував над тим, що побачив: над старістю, хворобою та смертю. Зрештою він дійшов висновку, що люди потерпають від страждань. Адже старість приносить страждання, хвороба породжує страждання, і смерть завдає страждань. І тому Сіддгартха порушив великі питання про страждання. Страждання існує. В чому його причина? Що ми можемо зробити, щоби страждання зникло? Аби зарадити людям, він запропонував Благородний вісімковий шлях, який допомагає людині пройти через всі ситуації страждань, подолати їх і почуватися щасливішою із самою собою, іншими та життям.
Звернімо увагу на те, що шлях складається з восьми сходинок (тому він вісімковий), що його назвали благородним, і що головною характеристикою шляху є правильність.

Потрібно пояснити, що означає «благородний». У цьому контексті це означає, що шлях є цілісним з точки зору моралі. Йдеться не про дворянство чи соціальну аристократію, а про внутрішню благородність. Це благородний шлях, і для людей немає нічого благороднішого, ніж вкотре знаходити прокладену дорогу. Хоча й правда, що кожному з нас доведеться йти ним самотужки, долаючи труднощі, та принаймні у нас є карта, у нас є шлях.
Чому шлях правильний? Тому що він оптимальний: все, що ми здійснюємо на цьому шляху, має бути бездоганним, добре зробленим і узгодженим з усім іншим, що ми робимо. І кожен наш крок має бути впевненим та безпомилковим і вести нас уперед.

Назви сходинок Благородного вісімкового шляху перекладають по-різному.² Зізнаюся, я обрала той варіант перекладу, що подобається мені найбільше. Можливо, він не найпростіший, але саме він спонукає замислитися глибше. Ми будемо говорити по черзі про кожну з восьми сходинок шляху, але в жодному разі не слід думати, що їх треба проходити послідовно одну за одною. Насправді ми повинні практикувати їх одночасно. Благородний вісімковий шлях – це єдність, реальність, через яку ми можемо проявляти себе в житті та завдяки цьому ставати кращими.

Отже, спочатку я назву всі сходини шляху, а потім ми коротко поговоримо про кожну з них. Я почну з правильного бачення, або уявлення, яке включає в себе правильне розуміння. Продовжу про правильне мислення, яке має бути скероване правильними намірами, а далі про правильне слово, правильну дію, правильні засоби для існування, правильне зусилля, правильну увагу (або пам’ять) та правильне зосередження. Це вісім сходинок, але я наполягаю на тому, що нам слід поступово освоювати всі їх одночасно, а не кожну окремо, інакше шлях втратить свою цінність.

Почну з правильного бачення, або уявлення, що також є правильним розумінням, – це перекладено з дуже давньої мови, де слово може бути наповнене різними значеннями. У стародавніх мовах одне й те саме слово містило багато понять, тож в одному слові я можу знайти і правильне уявлення, і правильне бачення, і правильне розуміння. Зараз насправді у нас мало слів, і вони мають небагато значень. З невеликою кількістю слів, що містять мало значень, наше життя також стає дещо біднішим. Тому мені подобається звертатися до давніх мов, де одне й те саме слово може означати й уявлення, і розуміння, і переконання.
Спробуймо пояснити, що означає кожне з цих понять. Коли я кажу «правильне переконання», я не маю на увазі релігійні переконання. Переконання – це те, що ми думаємо, у що віримо і що є частиною нашого життя. Адже наші переконання, безсумнівно, визначають наше життя. Правильне переконання або те, у що ми віримо, визначає також наш погляд на речі. Наше бачення речей, наші уявлення про них великою мірою залежать від нашого ставлення до життя, від внутрішньої позиції, з якої ми дивимося на життя. Йдеться не про правильний зір, тому що фізичними очима ми бачимо добре. Правильне бачення – це навпаки, здатність бачити зсередини. Правильне сприйняття – це здатність сприймати внутрішнім поглядом, що дає нам зовсім інший підхід до життя, менш поверховий, набагато глибший, який докорінно змінює наші погляди.
Правильне бачення – це внутрішнє бачення. Хіба ми не помічали коли-небудь, що наші органи чуття мають свої внутрішні відповідники, які є набагато надійнішими, бо дозволяють нам глибше сприймати й спонукають більше розмірковувати? Це і є правильне бачення. А оскільки воно внутрішнє, то призводить до правильного розуміння. Якщо ми не розуміємо життя, людей, історію, то нам дуже важко рухатися вперед. І це відправна точка, яка дозволить нам уникнути хибних уявлень та переконань, що не є позитивними та конструктивними, і тому шкодять усім людям.

Переходжу до другої сходинки – правильне мислення. Правильне мислення має бути спрямованим правильними намірами. Я не можу мислити, якщо в мене немає волі, рішучості, того, що спонукає мене до певного способу мислення. Інакше думаю не я – мої ж думки породжені тим, що мені щодня пропонують численні ЗМІ. Тому правильне мислення несе в собі правильний намір. Спочатку мені слід перевірити свої наміри. Якщо мої наміри добрі, мої думки будуть правильними.
Третя сходинка – правильне слово. Як ви розумієте, це дуже актуально. Найкращий спосіб використовувати слово за призначенням –
говорити як належить. На жаль, це втрачене мистецтво. Адже говорити добре передбачає багато інших передумов, без яких неможливо обійтися.
Наприклад, правильне слово проявляється в тому, щоб не брехати. Казати правду або вміти розумно промовчати тієї миті, коли це буде набагато ціннішим за недоречні слова. Також нам слід уникати слів, що обмовляють, ганьблять людей. Проте схоже, що сьогодні це єдина мова, яку ми знаємо. Замість того, щоб виявляти чесноти, приховані в нас та інших людях, ми лихословимо, бо це набагато легше. Простіше принизити людину, ніж визнати її цінність. Ми маємо покращити свою мову, уникаючи зневажливого звертання до інших. Це означає, що потрібно думати, перш ніж говорити. Ось чому я вже згадувала про правильне мислення. Ми не можемо говорити нерозважно, абияк, і не повинні проявляти зневагу. Слід також уникати марнослів’я. Добре було б, аби наші слова пробуджували в інших людях дещо цінне – ідею, почуття, щось приємне, відчуття близькості, теплоти, дружби. Але якщо говорити лише нісенітниці, цього ніколи не станеться.

Ми підійшли до четвертої сходинки – правильної дії, яку дуже важко пояснити. Адже для того, щоб діяти правильно, також потрібно міркувати та не поспішати. Східні філософи пояснюють, що правильну дію чинять не заради винагороди. Це не означає, що нагороди немає, але вона не є причиною нашої дії. Дія має бути мотивована нашими думками та намірами, нашим ставленням до життя, баченням життя. Тоді наша дія буде правильною.

Переходимо до п’ятої сходинки шляху – правильних засобів для існування, що також дуже актуально. Всі ми маємо забезпечувати власне існування, але потрібно знайти такі засоби, що не шкодять ані нам, ані іншим людям, суспільству, навколишньому середовищу, природі. Тому ми повинні відмовитися від багатьох засобів, що забезпечують існування, завдаючи великої шкоди. Можна було б скласти нескінченний список, але, щоб не вдаватися в полеміку, наведу приклад продажу вогнепальної зброї, коли відомо, що є несвідомі люди, які не розуміють, як її використовувати. Або продаж напоїв із надмірним вмістом алкоголю, коли відомо, що багато людей не здатні відповідати за свої вчинки
у стані алкогольного сп’яніння. Можна також згадати продаж людей, маніпуляцію людьми, збагачення шляхом корупції, фальсифікації, обману. Так, багато хто здобуває великі гроші таким чином. Але все це не є правильними засобами для існування, і рано чи пізно доля виставить людині рахунок, а совість його сплатить.

Шоста сходинка – правильне зусилля. Вона тісно пов’язана з нашою енергією, з тим, скільки в нас її та як ми її використовуємо. Правильне зусилля – це означає не стояти осторонь, не економити власну енергію у добрих, благородних справах, у всьому, що може принести користь іншим. Давня філософія каже, що правильне зусилля полягає у прагненні запобігати хворобі та зціляти те, що хворе, як, наприклад, у разі пандемії. Це прагнення створювати щось здорове, коли його ще немає, та примножувати те, що вже є здоровим.
Нам залишилися дві останні сходинки, найскладніші та, мабуть, найцікавіші. Це правильна увага, яка пов’язана з правильною пам’яттю, і правильне зосередження, яке повністю змінює стан нашого розуму.

Спочатку я трохи розповім про правильну увагу, або правильну пам’ять. Люди з поверховими уявленнями про східну філософію іноді думають, що правильна пам’ять пов’язана зі спогадами попередніх втілень. Ні, не варто так думати. Адже коли Сіддгартха Ґаутама досягнув стану Будди і зміг згадати всі свої минулі втілення, він пережив мить надзвичайного потрясіння. Книги кажуть, що Будда зміг це витримати. Чому ми хочемо пам’ятати те, що сталося так давно, якщо не пам’ятаємо навіть того, що було вчора? Ні, тут ідеться про іншу пам’ять – ту, що здатна зберігати прекрасні речі та перетворювати їх на скарби для нас і для інших. Вона позбувається поганих, згубних спогадів, що завдають болю, перетворюючись на відкриту рану; вона не ранить, а навпаки зцілює.
Звісно, треба сказати також про увагу. Якщо немає уваги, не буде і пам’яті. Дехто іноді каже: «В мене погана пам’ять». Йому слід відповісти: «У тебе звичайна пам’ять, як у всіх інших. Тобі не вистачає уваги. Якщо ти не звертаєш уваги, то і не згадаєш того, що не втримав у своєму розумі». Приділяти увагу – це повністю віддавати себе тому, що робиш кожної миті, бути цілком присутнім у кожній дії тут і зараз. Так потрібно діяти, якою би справою ми не займалися. Робити все можливе в тих умовах і обмеженнях, в яких ми перебуваємо. Втім можна додати, що уважність допомагає покращити наші умови та зменшити обмеження. Уважна людина долає багато обмежень і вже не каже «я не можу».
Правильна увага – це чудова чеснота, яка пробуджує в нас те, про що ми не могли навіть мріяти. Наприклад, якщо ми уважні, в нас розкриваються такі чесноти, як терпимість і почуття міри, ми знаємо, що є надмірним, а що – відповідним. Пробуджується почуття прекрасного, граціозність рухів, дбайливе ставлення до слова. Все це може проявитися в нас, але, як я вже сказала, вимагає уваги.
Правильна, благородна увага має цікавий наслідок: це пробудженість, що постійно зростає. Що людина уважніша, то більше вона пробуджується. Недремність означає не дозволяти розуму засинати чи навпаки перебувати у стані постійного збудження. Ми маємо досягти спокою, рівноваги та пильності, щоби не пропустити жодну деталь. Маємо передусім уникати тлумачень того, що ми бачимо, на що звертаємо увагу, тобто не потрібно забарвлювати речі своїми уявленнями, намірами, обмеженнями та забобонами. Навпаки ми маємо бути чистими та відкритими. І якщо, звернувши увагу на себе, ми дійдемо висновку, що стаємо трохи егоцентричнішими, нам слід звернути увагу і на цей стан егоцентризму. Щоб його позбутися, треба сказати собі: «Я звертаю увагу на самого себе, бо хочу стати кращим. Я не хочу бути ані винятковим, ані найправильнішим, ані тим, хто завжди має рацію».
З чого почати розвивати таку увагу? З дрібниць. Ми не можемо присвятити себе великим філософським ідеям, якщо не здатні помічати маленькі речі, що нас оточують, якщо не приділяємо увагу людям, які з нами розмовляють і живуть поруч, а також своїм власним обставинам і потребам. Дрібниці, повсякденні дрібниці. І якщо така увага стане нашою практикою постійно, а не час від часу, наш розум відкриє абсолютно новий світ, де є ідеї, на які ми раніше не звертали уваги. Серед них – істина. Адже ми ніколи не впевнені, що володіємо нею.
Безсумнівно, увагу породжує інтерес, адже ми звертаємо увагу на те, що нас цікавить. Але треба стежити за тим, щоб не інтерес, а уважність пробуджувала увагу. Що більше уважності, то більше уваги, і то вона вища. Вища увага спрямована не лише на форму речей, а й на їхній зміст, що дозволяє розпізнавати хороше там, де воно є, і погане там, де воно є. Прекрасне там, де є прекрасне, а потворне там, де є потворне. Це підвищить якість наших знань.

Багато філософів, що зустрічали Благородний вісімковий шлях, про який ми сьогодні говоримо, вважали, що краще не діяти, а стояти на місці, аби уникнути можливих помилок. Тож існує також філософія спокою, відсутності руху, думок та відчуттів. Але це неправильно, адже все у світі перебуває в русі, і ми також. Якщо говорять про Благородний вісімковий шлях, це тому, що такий шлях існує. Отже, якщо є шлях, то його треба пройти. А якщо його треба пройти, то доведеться рухатися, ступати. Ми повинні уникати поверхових дій, спричинених своїми мінливими емоційними станами. Вони породжені невпевненістю, розгубленістю та обуренням. Натомість шукайте інших дій, які, як ми вже побачили, народжуються з правильності. Адже якщо вони виходитимуть зсередини, якщо будуть правильними, твердими та узгодженими з нашим способом відчувати, мислити та говорити, тоді ми досягнемо того світу, де дії сповнені розуміння, глибини та спокою.

Ми трохи поговорили про східну філософію, але насправді ми говорили про наш світ і про всіх нас. Усім нам потрібно трохи розуміння, глибини та спокою. Я сподіваюся, що цей шлях може відкрити нам ширше бачення та щасливіше життя.

Переклад з ісп. Н. Кульгавої

1. Віртуальний форум «Філософія Сходу для західних людей», проведений 2021 року школою філософії «Новий Акрополь». www.nueva-acropolis.com/foro-filosofia-de-oriente
2. Сходинки благородного вісімкового шляху вперше були записані мовою палі, а на європейські мови були перекладені с санскриту.