Щороку 22 квітня світ відзначає Міжнародний день Матері-Землі. Цього року минає майже півстоліття з моменту його започаткування. Втім, ми далеко не просунулися на шляху до змін, необхідних, аби покращити наше ставлення до планети. Можливо тому, що деякі речі потребують кардінальних змін, а ми пручаємося, докладаючи зусиль, аби підтримувати звичний спосіб життя й свої уявлення про щастя і розвиток, засновані на споживанні, комфорті, користолюбстві, потребі мати все більше й більше, замість того, щоб досліджувати інші способи буття та існування на Землі.
Людина і природа
Можна запитати, яка користь від усіх стародавніх міфів і теорій, якщо наука вже розкрила таємниці природи? Немає нічого поза реальністю. Але, крім холодного розуму, існує багато способів пізнати цю реальність і налагодити зв’язки з нею. Протягом століть раціональні міркування, які можна назвати науковими, були для людини засобом пізнання навколишньої реальності й навіть самої себе. Проте наш спосіб пізнання світу та взаємозв’язку із ним є не лише раціональним, він набагато ширший. У 20-му столітті фізик Вернер Гейзенберг сказав: «Ми спостерігаємо не саму природу, а природу, піддану впливу нашого методу дослідження». Біолог Стівен Хардінг у своїй чудовій книзі «Жива Земля» нагадує нам про психолога Юнга, що описав чотири великі психологічні феномени. Це чотири основні шляхи пізнання, які людина має поєднати, аби наблизитися до таємниці природи: мислення, почуття, відчуття та інтуїція.
Лише завдяки поєднанню цих чотирьох способів пізнання можна досягти справжнього розуміння. Людина може піднестися до справжньої інтуїції, яка дозволяє побачити єдність поза межами явищ, що до неї долучені. Зазвичай ми вивчаємо лише видимі нам явища природи, наче літери великого тексту, не знаючи того, що за ними стоїть, і не розуміючи їхнього глибинного послання та значення. Щоб усвідомити це, поміркуймо про те, завдяки чому (опріч наукових знань і внеску дня екології, який відзначаємо нині) мільйони людей протягом всієї історії відчували тісний зв’язок із природою як життєву необхідність, а не просто утилітарну потребу, та інтуїтивно розуміли, що є Велика Мати-Земля – те, на що сучасна наука тільки починає звертати увагу.
Ми знаємо, що людина є соціальною істотою і тому потребує стосунків з іншими людьми. Але також ми інтуїтивно розуміємо: щоб бути людьми в повному сенсі слова, нам потрібні стосунки з тим, що можна назвати надлюдським – із Землею, Великою Матір’ю. Стівен Хардінг говорить про важливість нашого контакту з природою, але не через раціональне мислення. Наприклад, ми можемо споглядати ліс не як ареал, де існують скелі, рослини, тварини, а як живу істоту, що пульсує, дихає, і можемо спробувати внутрішньо відчути її через почуття та інтуїції. Такий досвід стане частиною того, що в певний момент приведе нас до відновлення цих необхідних нам стосунків з Землею.
Через антропоцентризм ми вважаємо, що маємо право експлуатувати все, що нас оточує, та перетворювати життя планети на інструмент задоволення власних потреб. Таке ставлення не дозволяє нам бачити далі від свого носа – поза нашими межами та вузьким поглядом, внаслідок якого ми сприймаємо себе як найрозвиненіших істот у світі. Це навіть призвело до того, що ми розділили світ на природний і штучний, відносячи до останнього те, що створено людською винахідливістю. Проте ми не усвідомлюємо, що наша інженерія не перевершує архітектурних чудес, створених багатьма живими істотами: як от павук снує своє павутиння чи птахи мостять гнізда, і все це є архітектурою життя.
Справа не в штучному і природному, а в тому, що підтримує природний баланс або руйнує його. Проблема полягає в антропоцентричному ставленні, яке прагне розгадати таємниці природи, не гребуючи насильством і тортурами, як проголошував Френсіс Бекон, засновник сучасної експериментальної науки. Проти такого погляду виступав філософ Ґете, який пропонував споглядальне ставлення: з любов’ю прислухайтеся до природи, доки вона не довірить вам своїх таїн.
Платон і Сенека говорили, що завдяки такому спогляданню природи у людини формується велич душі. Ми повинні дивитися на Всесвіт очима художника, а не утилітарним поглядом, як казав Берзон. Це дозволить нам пізнавати речі, якими вони є насправді, керуючись задоволенням від пізнання, а не лише цікавістю та жагою користі.
Дійсно, коли ми безпосередньо споглядаємо природу, народжується досвід, який активізує наші почуття й відчуття, пробуджує емоції та інтуїцію. Попри те, що зазвичай ми віддаємо перевагу раціональному розуму, цей досвід надає нам можливість усвідомити Єдине Життя, присутнє в горах, низькодолах, річках… і може відкрити нам шлях до інтуїції душі, розумності Землі-Геї.
Повна версія статті тут: https://www.revistaesfinge.com/2023/04/fundamentos-filosoficos-de-la-ecologia/