Що більше ми знаємо, то менше страху і вагань маємо.
Знати щось означає здавати собі справу з того, що ми не все знаємо; але це не є виправданням для страху перед тим, чого ми на часі не знаємо.

Те, що я вивчаю, і те, що знаю

Власне, вивчення означає усвідомлення і засвоєння нових або поновлених знань, і не механічно, а свідомо.

Зазвичай, вивчати легко те, що надається до розуміння, а зрозуміти легко тоді, коли розум щомога зосереджується на нових знаннях. Повторення, систематичний аналіз, запитання та відповіді, що постають у стосунку до предмета вивчення, призводять до того, що це закріплюється у свідомості і поступово підвищує ступінь нашого розуміння. Та чи достатньо цього? Звісно, ні…

Одна річ, що я вивчаю, і зовсім інша – що я знаю… Маємо певність, що знання прийшло відповідними шляхами, і ми можемо змінюватися, підвищувати бодай на якісь міліметри наш внутрішній рівень, діяти відповідно до ідей, яких набуваємо.

Ми можемо засвоїти якесь знання на ментальному рівні, але це ще не означає, що ми спроможні втілити його на практиці. Адже воля покликана не тільки оживити нашу увагу, а, головно, спонукати до дії.

Те, що я знаю, – це те, що я можу робити, а допоки я не можу цього робити, – хай і з труднощами і з поправними помилками, – не варто говорити ані про справжнє навчання, ані про справжнє знання…

Вивчати активно

Те, що вивчається в пасивний спосіб, дуже швидко забувається і не є справжнім знанням. Те, що вивчається із здоровою рефлексією, лишається закріпленим у свідомості і дає змогу зводити будівлю ґрунтовних знань.

Організувати наші ідеї

Маємо організувати наші ідеї, дистилювати есенцію виучуваного і засвою­ваного. Виучуване фільтрується в розумі за допомогою чуттів і, головно, у процесі застосування.
По фільтрації відбувається пережиття, після чого лишаються певні прості й базові ідеї, що наближають нас до філософії більш ніж безліч дефініцій. Послідовність ідей, без­перечно, є важливою, але, зорганізовані ідеї, тобто, пережиті й уточнені, ведуть нас до сутності…

Дослідження виходить за межі інтелектуального

Саме дослідження, справжнє вивчення, інтеріоризація всього вартісного, що ми вивчаємо, дає нам змогу добутися до мудрості. І якщо ми уповні й не осягаємо мудрості, то, принаймні, набуваємо здорового глузду, здобуваємо ясну свідомість та тверді знання.

Будь-яка постава інтелектуальної допит­ливості чи нагромадження знань можуть бути достосованими до життя. Дослідження – це глибоке осягнення наших ментальних та інтуїтивних здатностей у двох напрямах: до внутрішнього світу людини (щоб пізнати її приховані можливості) та до нашого довколишнього світу (щоб пізнати його досі не вивчені закони).

Запитання та відповіді

Шлях достеменного знання торують не псевдораціональним просторікуванням, не за­­питан­нями й відповідями, що пере­став­ляються у діалектичній грі. Пізнання є поступовим, неквапливим, аби дозволити на рефлексію та глибинне засвоєння: запи­тання – це відчи­нені двері, а відповідь – це новий персонаж, що заходить і стає складовою частиною нашого життя. Слід дати можливість відпо­віді, персонажеві, що передає нам варте уваги повідомлення.

Чи впевнений ти у тому, що ставиш правильні запитання, а відтак маєш і пра­вильні відповіді?

Вивчати порівнюючи

Кожна галузь людських знань нарівно варта вивчення з однаковою повагою і ретельністю. Звісно, кожен віддаватиме перевагу тій чи тій царині знання, але це не має призводити, як це зчаста буває, до зневажання інших. Ми хочемо уникнути поділу на касти й відособлені групи у світі знання і сприяти такому самому єднанню, якого ми прагнемо між людьми. Зрештою, знання та їхня інтерпретація є витвором і спадщиною людей, усіх людей.

Порівняльні студії поступово приведуть нас до осягнення скарбів нашого дов­колишнього світу.

Заклик до порівняльних студій усіх галузей знання є ствердженням необхіднос­­ті дослідження нашого світу, опанування наук, мистецтв, філософій, релігій та полі­тичних форм без протиборства. Потрібне пов’язан­ня, яке демонструвало б спільне коріння, що зусібіч зближує пошукування знання.

Читання – потреба для душі

Не знаю, як ти зберігаєш свої книжки, нотатки та записи, і скільки їх маєш. Але якщо вони невпорядковані і занедбані, ти досі не усвідомив, що тобі належить неабияке багатство. Поглянь на них як на перлини, і хай вони займуть належне місце у твоєму оточенні. Стався до них уважливо, не розшарпуй їх, але й не лишай їх такими неторканими, аби вони сумували за доти­ком твоїх рук, черканням твого олівця чи за голубливим і проникливим поглядом твоїх очей.

Спробуй побачити в них живих істот, позаяк писані там слова – це не якісь беззмістовні знаки. Це живущі голоси, які регенерують свою енергію, якщо ти вкладаєш у читання душу. Якщо ти читаєш очима серця, статичні лінії та сторінки знову стануть розумними істотами, котрі приходять тобі на допомогу щоразу, як ти цього потребуєш. У них можна знайти пораду, коли потерпаєш чи радієш, коли сумніваєшся чи відкриваєш для себе якусь досі незнану істину. Вони дорадять і у ваганнях, і в замішанні; схвалять твої правильні рішення. Вони розширять твій світогляд. Зблизять тебе з іншими людьми. Виплекають у тебе повагу до мудреців і любов до тих, хто знає менше…

Читання дає тобі змогу побути на самоті, долучаючись усім своїм єством до універсуму. Читання навчить тебе зосереджуватися без зусиль, з невимушеністю, з якою розмовляють з давнім другом. Воно поліпшує пам’ять і пробуджує спогади. Дисциплінує і спонукує до творчості. Привчає до самоорганізованості, дає чуття лету фантазії. З графічних символів читання витворює світ маленьких створінь, які співіснують в тобі і видістаються з тебе, як озвучені голоси, як маленька мудрість, що належить тобі і всім.

Переклад з ісп.: В’ячеслав Сахно