За багато сторіч до того, як засоби масової інформації почали повсюдно застосовувати можливості психоаналізу, мудреці добре знали, що люди являють себе за допомогою символів і що в їхній поведінці, власне, криються ключі до глибших, аніж видається на перший погляд, таємниць…
І якщо навіть тут немає нічого нового, все-таки виникає нова потреба звернутися до значень цих символів, оскільки вони заторкують, більшою чи меншою мірою, усіх нас.
Сьогодні, як ніколи, труднощі життя накидають нам мову символів; страх самотності і нерозуміння змушують приховувати чи не всі наші почуття та думки або, принаймні, відповідним чином їх маскувати.
Тож ми цілком можемо розшифровувати цю форму вираження, яка поступово стає новою мовою.
Свобода – це дар людини, яка знає себе і владає собою, людини, яка не цурається ані дії, ані віддачі.
Що більше вона зазнає, то більше зростає, а зростаючи, стає більш вільною.
Сьогодні, як це вже бувало в Історії, люди намагаються жити щохвилинно в теперішньому, відкидаючи якусь особливу цінність минулого, і не хочуть знати майбутнього. Заперечення минулого як символ може означати різне: від невігластва до неусвідомленого бажання оновлення; від страху порівняння минулого й теперішнього до іншого страху неспроможності дати собі раду в теперішньому. Тож закреслити минуле є найліпшим способом надати ваги тій мализні, що діється в теперішньому.
Але набагато небезпечніше нехтувати майбутнє.
Тут варто зрозуміти суть символів, що криються за цією негативною поставою. Людині мислячій і розумній важко не зважати на час та його протяглість, важко і майже неможливо розмежувати теперішнє, минуле й майбутнє. А ще важче не дбати про майбутнє, адже в ньому можуть здійснитися наші мрії і сподівання, які надихають нас сьогодні.
Цілком можливо, що, у термінах символіки, те, що ми найбільше заперечуємо, є тим, що нас найбільше непокоїть, а найбільш зневажуване найбільш володіє нашим розумом та емоціями.
Отже, жити виключно цією хвилиною є способом позбутися страху зустрічі не з бажаним, а, радше, лячним майбутнім, оскільки ми підсвідомо прочуваємо, що не можемо плекати надії на майбутнє, в якому не було б плодів, того, що ми сіємо день за днем нині.
Теперішній розлад може принести неприємні плоди, якщо заплющити на це очі і гадати, що, коли ми відвернемося від них, вони перестануть існувати.
Але майбутнє таке ж невмолиме, як і минуле, що вже збігло і не може зникнути, хоч би якими барвами ми його замальовували.
Перед нами, як перед філософами, шанувальниками істини, стоїть важке, але шляхетне завдання відкрити очі, стати проти дійсності і кинутися в неї, будуючи в теперішньому. Ми повсякчас коригуємо напрямок руху і цілі; вибудовуємо нові обставини для прийдешнього.
У цьому випадку знову-таки стає в пригоді мова символів, оскільки здоровий оптимізм, спрямований на завтра, зумовлює потужну спонуку, яка дозволяє упоратися з найскладнішими задумами.
Заперечення є символом страху. Зосередження і урухомлення наших кращих сил є символом свідомості.
Переклад: В’ячеслав Сахно