Вже 41 рік поспіль у Мадриді проходить міжнародний конкурс, присвячений просуванню молодих піаністів. Це стало можливим завдяки зусиллям і відданості Делії Стейнберг Гусман, яка започаткувала його у 1982 році разом із керівником «Нового Акрополя» Іспанії, доктором Антоніо Альциною.

Я знаю, що для багатьох читачів цей конкурс є чимось далеким, ледь помітним серед водоспаду новин. Але взяти в ньому участь, пережити цей досвід – це зовсім інше…
Щороку, десь у липні, зустріч із Делією Гусман знаменувала початок. Потрібно було узгодити регламент і деякі деталі, занотовані під час проведення попереднього конкурсу із пропозиціями покращень і нововведень, про які Делія ретельно пам’ятала. Це було однією з її особливостей: завжди покращувати умови конкурсу, аби ніщо не відвертало молодь від прояву таланту і музикальності.

Наприкінці серпня ми публікували регламент на сайті конкурсу та надсилали до міжнародного Фонду Алінк-Аргеріх (Alink-Argerich Foundation), заявляючи про себе у величезному світі піаністів.
Пандемія навчила нас поєднувати можливості живої та віртуальної присутності, тому з 2020 року (у час, коли ми переосмислили форму проведення конкурсу, аби не призупиняти його) для попереднього відбору учасників ми почали приймати відеозаписи. Кілька тижнів потому Делія Гусман, яка як ніхто інший вміла опановувати нові технології та адаптовуватися до них, зустрічалася з жюрі та секретарем конкурсу, аби визначити учасників, що пройшли перший відбір. Це означало, що окрім виконання своїх численних справ, вона переглядала записи кожного із зареєстрованих конкурсантів, які виконували по два твори тривалістю від п’ятнадцяти до тридцяти хвилин залежно від репертуару. І я знаю, що в багатьох випадках, коли виникали якісь сумніви, вона переглядала їх неодноразово.

Не можу залишити поза увагою особливе ставлення Делії Гусман до членів жюрі конкурсу – воно завжди було надзвичайним. Коли він відбувався вже кілька років, вона запропонувала, щоб до складу жюрі мали можливість увійти обдаровані переможці, серед яких можна згадати Альберта Мамрієва та Михайла Давидова. Вона завжди цінувала щирість під час обговорень (подеколи непростих) і чесність у прийнятті рішень. Делія Гусман любила підкреслювати, що той, хто заслуговує на першу премію, має отримати її за власну інтерпретацію, в якій відсутні нашарування чи упередження. Вона надавала великого значення вмінню щось донести завдяки музиці, а не просто гарно зіграти (адже всі конкурсанти мають дуже високий рівень майстерності). Вона могла тихо запитати: «А що ще? Я бачу, граєш ти дуже добре, але… що ти хочеш мені передати?». І саме це живе виконання, інтерпретація, сповнена життя, впливала на оцінювання, ставала вирішальною – правильна інтерпретація, яка передавала дещо прекрасне.

Після попереднього відбору, що триває три напружені дні, коли звуки фортепіано наповнюють кожен куточок театру «Вікторія» в Мадриді, секретаріат конкурсу проголошує імена конкурсантів, які перейшли до наступного туру.

Конкурсанти з багатьох країн світу (2023 року зі США, Південної Кореї, Китаю, Японії, Німеччини, Італії, Литви, Хорватії та інших), чиї імена часом дуже важко запам’ятати, заповнюють зали для репетицій.

Перший день – це репетиції та виконання творів, обраних конкурсантами. Так, ніби вони кажуть: «Ось я, дивіться, на що я здатний». В цей день вирішується їхня подальша доля на конкурсі: чи варто було долати довгий шлях, чи продовжиться їхня участь або на цьому подорож завершиться. У 2023 році з дев’ятнадцяти піаністів, які грали у перший день, лише вісім пройшли до другого туру. Деякі конкурсанти погоджувалися з тим, що цього разу їм не вдалося зіграти якнайкраще, інші відчули розчарування, а серед тих, хто пройшов відбір, панувала радість.

У другий день ми почули сонату В. А. Моцарта для фортепіано №12 і кілька фортепіанних сонат Л. ван Бетховена: № 21 (соната «Вальдштейн») – двічі; № 23 («Апасіоната») – двічі; № 13, № 18 і № 28. Так, Бетховена було багато, і так, кілька конкурсантів обрали один і той самий твір, а жюрі терпляче слухало його знову і знову. Це дає змогу поміркувати над критеріями відбору конкурсантів і над тим, чи треба дещо змінити.

Лише троє виконавців дійшли до фіналу 41-го конкурсу. У четвер на фінальному концерті виступали найкращі. Зал театру «Вікторія» було відкрито для всіх охочих глядачів, і ми протягом майже чотирьох годин слухали вишуканий репертуар піаністів високого рівня.

Це був той момент, коли відчувалося дружнє ставлення фіналістів один до одного: лунали побажання удачі та гарного виступу, обмін поглядами між тим, хто виходить із зали, втомлений після більш ніж сорока п’яти хвилин відданої гри, і тим, хто нервово крокує до рояля. Так, тут панує дружба і величезна любов до музики. Були двадцятирічні конкурсанти, які вже опанували твори найвищої складності, але вперше брали участь у конкурсі, а також досвідчені піаністи, які знають, що техніка – це ще не все і на шальках терезів більше важать розуміння твору і зрілість виконання.

За останнім виступом члени жюрі закрилися в кімнаті для остаточного обговорення. Приємно було чути їхні коментарі та оцінки. Часом Делія Гусман із жалем приймала рішення відхилити когось із кандидатів, хто після чудової гри в перші два дні менш вдало виступив у фіналі. Головне – зробити справедливий вибір, не захоплюватися яскравістю, а дивитися глибше. Чесність – це один із впроваджених нею принципів і цінностей конкурсу. Як уже було зазначено, хто б не переміг, він отримає нагороду згідно своїх заслуг, адже йому вдалося виявити дещицю того, що ми філософськи називаємо красою. І Делія Стейнберг Гусман була тому гарантом протягом сорока одного року. Вона насолоджувалася і переживала, розчулювалася і нервувала… Завдяки їй для багатьох молодих піаністів відкрилися двері майбутнього. І завдяки їй у деяких піаністів кар’єра зміцнилася так, що вони проводять власні конкурси.

Делія вклала у фортепіано стільки любові, що це неможливо висловити. Вона залишила великий незабутній слід у серцях тих, хто був із нею поруч. Вона навчила нас любити музику та інструмент.
Це і надихнуло мене написати статтю – невелике вшанування від щирого серця свідка конкурсу, що має її ім’я: Міжнародний конкурс піаністів імені Делії Стейнберг. Мрія про етику та естетику, яка здійснилася. Мрія, що кувалася протягом сорока одного року.

Переклад: Олена Виповська