Я хочу присвятити цю статтю своєму вчителю Делії Стейнберг Гусман, Міжнародному президенту «Нового Акрополя» з 1991 по 2020 роки, яка пішла з життя 15 серпня 2023 року. Кілька років тому вона сказала в інтерв’ю: «Нам усім треба замислитися: для чого ми живемо в цьому світі? Це потрібно не тому, що відчуваємо себе такими важливими, а тому, що має бути якась причина. Ми прийшли у цей світ, ми тут. Що ми можемо зробити? В цьому питанні можна знайти сенс і мету життя: що я можу зробити зараз, якщо я тут? Що я можу покращити? Як я можу допомогти?».
Безсумнівно Делія прожила все своє життя з цим покликанням робити щось корисне, допомагати іншим і покращувати світ. Для всіх, хто знав її, вона була надзвичайною людиною, чудовим прикладом мудрості, людяності, сили волі, безмежної доброти та щедрої любові без жодних очікувань натомість.
Вона народилась 7 січня 1943 року в Буенос-Айресі (Аргентина) в родині єврейських іммігрантів, які врятувалися від жахів Другої світової війни, і з раннього дитинства виявляла природну схильність до глибоких питань і велику любов до музики. В 17 років вона отримала спеціальність викладача фортепіано та композиції і продовжила навчання гри на фортепіано задля концертної кар’єри. Втім у 23 роки Делія Стейнберг познайомилася з «Новим Акрополем» і його засновником Хорхе Анхелем Ліврагою. Вона описала їхню першу зустріч так: «Коли лекція закінчилася, я відчула невимовне щастя. Попри те, що вже була північ, я пішла додому пішки, тому що мені потрібно було перевести подих, поміркувати, осмислити події дня і звикнути до думки, що нарешті я знайшла те, що завжди шукала, – живу філософію».
«Після того заняття в мене більше не було жодних сумнівів, геть жодних, через те, як він говорив, як пояснював ідеї, через його добрий розум, через те, що він ніколи не описував речі – якими б таємничими та езотеричними вони не були – як щось окультне чи магічне у найгіршому розумінні цих термінів.
Його слова були сповнені здорового глузду і глибокого розуміння, він викладав дуже ясно і змістовно, і, слухаючи його, я подумала: нарешті, це Вчитель, якого я шукала все життя. Я справді відчула, що відразу впізнала його».
За кілька років вона вирішила цілком присвятити себе «Новому Акрополю». Коли її запитали, чи важко було відмовитися від музичної кар’єри, вона пояснила: «Коли я вирішила залишити кар’єру піаністки, я так вчинила, адже була переконана в тому, чого навчав нас Хорхе Ліврага: філософія – це музика душі».
«Адже філософія наповнює все життя і стає в пригоді в кожний її момент. Філософія – це все: повсякденність, сенс життя, щоденні клопоти, пошук моральних принципів, перетворення суспільства. А з музикою я не змогла б цього здійснити, тому вибір був не таким вже й складним».
«Я зрозуміла, що говорити, виражати себе всією душею набагато важливіше за все інше… Це було так само, або навіть краще, ніж давати концерт…»
Однак музика супроводжувала Делію протягом усього життя, і в 1982 році вона заснувала Міжнародний конкурс піаністів, який тепер має її ім’я. Кілька років по тому, у 1988 році, вона заснувала Музичний інститут «Трістан», який сьогодні працює в кількох країнах і продовжує зростати.
Усі хороші вчителі залишають слід і впливають на життя тих, кого вони навчають. І Делія – не виняток. Вона вірила у своїх учнів і в кожному з них бачила найкраще. Її любов до інших також пробуджувала величезну любов до неї. Один із її учнів написав після того, як вона пішла в засвіти: «Любов, що вміщала всіх нас у вашому серці, настільки велика, що нам досить просто заплющити очі, аби відчути ваші теплі, щедрі та міцні обійми. А відкривши їх, ми бачимо неосяжність вашої праці, яка стала продовженням праці ваших учителів та їхніх учителів. Нам справді дуже пощастило…».
Я хочу завершити словами з останньої книги Делії Стейнберг «Шлях до перемоги», що підсумовують її життя: «Постійно практикуйте любов, адже це найкращий шлях зрозуміти інших. Допомагайте іншим радісно й щедро, це найкращий спосіб відчувати злагоду з собою».
Переклад: Наталя Ніколаєнко