Сьогодні я бачила надію… Дивовижний дар, що тисячі років тому вихопився з міфічної скриньки Пандори, досі не втратив для людей свого значення. Коли нас опановує розлад або тривога, ми можемо її побачити, підвівши до неї очі.
За грецькими переказами, за давніх-давен, коли люди знехтували можливість вивершення і звільнення, боги покарали їх, створивши дивовижної вроди жінку і пославши її на землю.
Підступну Пандору радо прийняли люди, ба й герої, а вона, скориставшись довірою, відкрила скриньку-скарбничку, яка завжди була при ній, і випустила в цей світ усе відоме зло… Але на споді скриньки лишилася надія…
Тож у серці всіх людей жевріє іскра надії навіть тоді, коли всі шляхи перекриті, коли всі мрії втрачені, коли на видноколі нема і промінчика світла.
Тим-то сьогодні я бачила надію, і це допомогло мені збагнути, як багато втратили люди, щоб нарешті цей образ явив себе нам.
Звісно, втрачено багато; багато вартісного знищено в цей химерний перехідний період, що завершує XX сторіччя. Нам, ніде правди діти, бракує світла, бракує чіткості концептів; інтелект і почуття не діють у належний спосіб. Усе начеб поринуло в загрозливу інерцію, яка призводить до руйнування та насильства. А коли видається, що на споді скриньки життя вже нічого не лишилося, перед наші очі постає надія.
Надія – це сподівання, це дещиця терплячості і віри, що дозволяє нам пережити теперішні знегоди і спрямувати свою енергію до кращого майбутнього. Але майтеся на бачності… Надія не може довіку бути сподіванням.
Цей таємничий дар богів такий тендітний, як чарівні тіні, що зʼявляються надвечір. Слід уміти хутко вхопити цей образ, перш ніж він розтане в більших тінях ночі. За нагоди слід уміти діяти швидко.
Надія – це дар не для пасивних і легкодухих людей. Надія – це певна обіцянка, але за її реалізацію треба ще поборотися… Вона обіцяє, ми здійснюємо.
Візія надії втішила мене. Ми не можемо і не повинні відступатися від постійного зусилля, чого вимагає життя. Не гоже розпружуватися перед новими труднощами. Саме тоді, коли все видається вкрай несприятливим і жахливим, із чарівної скриньки виринає надія, обіцяючи кращі часи для тих, хто її добачає.
Ти теж хочеш побачити надію? Зазирни в моє велике око – око, яке вивершується над цими сторінками, і побачиш її за серпанком сьогодення, що запинає нині наш розум.
Ти побачиш її в серпанку мрії, легкокрилу як сон, але таку саму реальну, як наснага, що, я того певна, живе глибоко в твоєму серці.
Переклад: В’ячеслав Сахно