РОЗПОЧАТИ ДІЯТИ

Научання чогось варте лише тоді, коли воно продістається в розум, у почування та в дії. І саме в цьому останньому пункті на нас чекають найбільші труднощі. Думки та емоції можуть увиразнюватися, але дуже непросто перемістити їх на щабель нижче, до конкретного вжиття

ГНІВ ТА ЗВАГА В САМООПАНУВАННІ

Самоопанування потребує не гніву, а зваги. Перший шлях провадить нас до безперечного рабства; другий — до свободи свідомого Я.

ДІЇ ДО ПОСТУПУВАННЯ

Маємо визначити три основні типи дій: 

а) Дії, що відтручують нас назад, дії суто інстинктові, імпульсивні й емоційні, дії, в яких власна воля не відіграє ніякої ролі, попри всі запевнення, що «я роблю те, що хочу».

б) Дії, що прирікають нас заціпеніти на місці — не в просторі, а в еволюції. Це механічні й інертні дії. Хоча, ясна річ, без багатьох з них годі обійтися. Вони дають певну свободу, а розумові — час на інші заняття, але надмірний автоматизм зрештою уражає і сам розум. Ми знаємо, що рухання, мовлення, друкування на писальній машинці чи на компʼютері, кермування автом і таке інше стають звичками, які дозволяють нам заощаджувати час. Але зручності особистості у намаганні заощадити зусилля в усіх розуміннях призводять до того, що ця повторюваність, котра не потребує особливого усвідомлення, зміщується на інші рівні свідомості, на яких, навпаки, потрібна новизна кожного моменту.

в) Дії, що сприяють нашому поступуванню. Це виважені дії, до яких ми вдаємося задля осягнення вищих цілей у житті. Це нові досвідчення, нові кроки на шляху опанування власного Я.

Дії першого типу можна назвати «звіриними», тобто спонукуваними нестримною чуттєвістю, це звір, що правує оспалим розумом. Дії другого типу можна порівняти з каменем і деревом, з позірною незрушністю каменя та з корінням рослини, яка може хіба що ворушити своїм гіллям, а сама прикута до землі. Тільки дії третього типу являють пробуджену свідомість.

Рутинних і звичних дій уникнути неможливо. Але треба знати, скільки їх та яких саме, а також наскільки вони огортають нас своєю тінню. Щоб усвідомити їх, треба пізнати себе, аби у належний час пригальмувати чи видозмінити звички, які, попри свою потрібність, стали паралізуючими чинниками.

Чуттєві настанови і далі займатимуть значну частину нашого життя, але якщо докласти розуму і волі, вони поступляться місцем зрівноважувальній силі з вищих над емоціями планів. Річ не в приховуванні пристрастей, а в контролюванні й опануванні тих, що не гідні людини.

Маємо віддати перевагу діям, які сприяють нашому поступуванню.

Замало досягти певного щабля особистісного розвитку. Нікому негоже заявляти: «я вже досяг», або «я і так хороший», адже цим демонструється самовдоволеність, яка насправді є легкодухістю та безвільністю.

У діях, які сприяють нашому поступуванню, головне — рішучість. Щоб розвиватися, треба на це зважитися.

ПОСТУПУВАННЯ ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗСЕРЕДИНИ НАЗОВНІ

Всяке поступування має починатися зсередини. Саме коріння робить сильним дерево, а не кількість листя. Не варто забувати про це коріння.

Тож якщо проблем — особистісних чи міжособистісних — більшає; якщо пріоритетом і далі є гординя; якщо марнославство заступає пізнання; якщо діяльність кількісно переважає її якість, це означає, що настав час зупинитися і застановитися.

ВИЗНАТИ НАЯВНІСТЬ ПРОБЛЕМ, ЩОБ ДАТИ ЇМ РАДУ

На психологічному рівні непросто дати раду проблемам, бодай трохи не пізнавши себе. Годилося б привести в порядок психіку, за одним заходом позбувшись усіх наших проблем. Але навряд чи це можливо; проблем ніхто уникнути не може.

Отже, треба самотужки залагоджувати свої проблеми. Тим-то ми говорили про необхідність до певної міри пізнати себе, усвідомити, що саме нас непокоїть, що нас болить, що нас більше вивищує… Тільки зрозумівши і впорядкувавши наші психічні переживання, нам стане легше залагоджувати і проблеми.

До того ж, упорядкувавши проблеми, простіше їх залагодити; марно уявляти вирішення того, чого ми не знаємо, не знавши, як і чому воно існує.

Ментальний світ теж вимагає порядку. Ідеї мають бути чіткими; відтак усе, що ми вивчаємо, посяде належне місце, що уможливить набуття нових знань та упорядкування нових ідей. Не треба їх багато і складних: декілька простих і чітких ідей придадуться більше, ніж клубок скомплікованих теорій, з яких годі щось збагнути. Сумніви виконують тут функції психологічних проблем: їх треба локалізувати, визнати і спробувати поступово відшліфувати на основі інших переконливих ідей.

АКТИВІЗУВАТИ СВІДОМІСТЬ ЗА ДОПОМОГОЮ УВАГИ

Існує безліч дефініцій свідомості. Та хай би скільки їх було, завжди буде замало, аби

розкрити багатство цього надважливого поля, на якому розігрується вся діяльність нашої психіки і нашого розуму.

Свідомість — це велика сцена, на якій являє себе все розмаїття емоцій, почувань, доводів, міркувань, а також уявлення, обернені на умовиводи та почуття, які йдуть до нас від нашого тіла та з зовнішнього світу. Свідомість є осереддям нашого внутрішнього життя.

Свідомість — це також панування над собою, зрівноважений центр особистості; це здатність організації наших знань та досвідчень.

Якщо ми хочемо належно поцінувати свідомість, треба вказати на її ще одну дуже важливу здатність — увагу. Свідомість сама в собі сповнена можливостей, але для того, щоб ці можливості обернулися корисними й обʼєктивними діяннями, треба засягнути в свідомість зі світлом уваги.

Увага — це фокус світла, що дає ясність і порядок. Саме увага дозволяє нам розпізнати і належно оцінити стани свідомості, витворюючи порядок і внутрішню гармонію.

Тому увага — це сила свідомості. Це освітлювальна сила, її упорядна потенція, її центр і синтез. Вона визначає головне і нехтує другорядне. Вона фіксує думки, тривалість відчуттів і допомагає розпізнавати друзів та ворогів душі і тіла.

СВІДОМІСТЬ ДЛЯ МІРКУВАННЯ

Активна свідомість змушує обмірковувати багато аспектів життя, що раніше виглядали незначними.

ДОВІЛЬНА УВАГА

Окрім спонтанної чи підсвідомої уваги, яка мимоволі пробуджується в неочікуваних ситуаціях або відповідає нашим особистим уподобанням, є й інший, більш автентичний тип уваги — довільна увага, тобто свідоме зосередження, що вияснює і розширює свідомість.

Довільна увага — це щось на кшталт великого жмута світла, що вимітає темні кутки свідомості, дає лад та ясність у своєму змісті і дозволяє нам краще пізнати самих себе, з тим щоб краще пізнати універсум.

Це особлива увага до всього: до людей, до предметів та майна, що нам довірено, до того, що ми говоримо, до того, що ми робимо. Це вибірковість інтелекту, спрямована на зовнішні і внутрішні переживання, найбільш придатні для нашого поступування.

Увага — це свідчення чемності, поваги. Тільки той, хто йде життям з широко розплющеними очима душі, вміє знаходити спільну мову з усіма живими істотами. Він уміє виказати та продемонструвати цю добротворчу чемність, яка є виявом не холодного формалізму, а природною реакцією Істоти в присутності інших Істот.

Увага — це певна форма подовження життя. Більшою увагою, більшим числом ефективних дій життя подовжується у часі, позаяк кожна мить набуває особливого виміру.

КОНЦЕНТРАЦІЯ: ПОШУКИ ВЛАСНОГО ЦЕНТРУ

Концентрація полягає у збиранні та обʼєднанні в одній точці того, що зазвичай розділене чи розсіяне.

Психологія вважає концентрацію однією з головних здатностей свідомості, тож слова «свідомість» і «концентрація» часто-густо вживаються як концептуальні синоніми.

Це й справді так. Під впливом різних стимулів свідомість зазвичай розсіюється, дисциплінувати її може хіба що практика медитації. Тож коли нам треба працювати над чимось важливим, доводиться докладати зусиль, аби домогтися поєднання розсіяних елементів.

Можливо, тут одна з найбільших суперечностей нашої здатності зосереджуватися: переконаність у тому, що лише деякі завдання вимагають концентрації; тим часом інші, менш важливі, віддаються на волю свідомості.

Якщо свідомість здатна до концентрації, то маємо вдаватися до неї постійно, хоч би що ми робили. На перший погляд, це може видатися складним і обтяжливим, чи не так? Нічого подібного. У житті немає нічого цікавішого, як зосереджуватися на чомусь і намагатися робити добре все, що ми робимо, хай би яку відносну цінність це мало. Концентрація не має бути напруженням; вона має бути захопливою виправою до нашого внутрішнього світу.

Вміння концентруватися є справжнім мистецтвом, що уможливлює інтеріоризацію наших дій. Ми пробуваємо в центрі і, попри те, з цілковитою природністю діємо зовні.

Центр у жодному разі не можна уявляти якимось острівцем, відокремленим від нашого довкілля, ба й від нашої власної діяльності. Це, навпаки, вельми приязний до нас центр, осереддя свідомості, куди ми заходимо і з якого виходимо, коли нам забагнеться.

Концентрація, вміння засягати і пробувати в центрі збагачує наше внутрішнє життя, робить тривкими наші знання, додає нам упевненості в самих собі і допомагає уважливо ставитися до інших людей — неоціненна річ для удосконалення омріяного мирного співжиття.

СВІДОМІСТЬ: СОНЦЕ НАШОЇ ОСОБИСТОСТІ

Свідомість є осереддям нашого єства, необхідним орієнтиром для всієї нашої психічної та ментальної діяльності. Свідомість — це сутність і вісь, необхідне опертя, щоб уникати розсіювання під дією довколишнього світу.

Свідомість є центром, що освітлює увагу.

Тож у цьому розумінні свідомість уподібнюється до Сонця нашої планетарної системи, яке достосовує до себе всі світила, що обертаються довкола нього. Можливо, орбіти окреслюють кола чи еліпси, а фокус — чи фокуси — не обовʼязково містяться точнісінько в геометричному центрі, але немає жодного сумніву у важливості Сонця як загальної основи життя — і фізичного, і духового — для всієї системи.

Подібним чином діє наша свідомість і стосовно людей, охоплюючи всі, а не тільки психологічні, можливості вираження. Тож зосередження стає здатністю діяти, взявши за мету центр свідомості.

Відтак центр може бути джерелом світла і дороговказом…

У будь-якому разі, щоб добутися центру, треба йти прямим шляхом, тобто найкоротшим засадничим шляхом…

ВІДНАЙТИ ВЛАСНИЙ ЦЕНТР

Де міститься центр кожної людини?

Відповідь на це запитання не може бути конкретною, адже кожен має свій центр у власній свідомості. Одна річ «уявляти» центр у високих сферах, і інша — віднайти свій звичний центр, аби піднести його вище.

Що визначає місцепробування нашого центру? Рівень свідомості.

Якщо свідомість майже ніколи не відривається від тіла та його вимог, то в такому разі центр, найпевніш, міститься в тілі. Якщо свідомість переймається переважно повсякденними клопотами, центр міститиметься в емоціях. Якщо нам вдається зосередитися на читанні чи на студіях, центр міститиметься в ідеях, які ми висновуємо. Якщо ми зазнаємо містичного досвідчення, центр зміститься на рівень розуму чи інтуїції…

Одне слово, ми, люди, не маємо якогось фіксованого центру.

ЗДАТНІСТЬ МРІЯТИ

У цьому випадку мріяти не означає снити. Це радше генерування активної уваги, подібної до сновидійного стану, але з недремною свідомістю. Така уява дає змогу бачити речі поза повсякденними явищами буття і поза теперішнім моментом.

Мріяння є способом бачити видозміну речей, сприймаючи їх такими, якими вони могли б стати у майбутньому. І, над усе, це спосіб бачити самих себе і відповідно діяти, щоб зміни були ефективні.

Мріяти означає завжди почуватися незгідним, і не просто з примхи чи через звичайну емоційну незадоволеність. Це незгідливість людини, яка шукає кращого світу, бо їй замало досягнутого. Це здорова амбітність людини, яка сприймає майбутнє як еволюцію і хоче брати в ній активну участь. Це прагнення більшого й кращого для самого себе і для інших, на сьогодні і на завтра.

Дехто плутає схильність до мрійливості зі схильністю до блукання думками, коли розум та емоції пориваються — без певного напрямку й хаотично — до пошуків якоїсь химери, радше тікаючи від реальності, ніж намагаючись її змінити.

Втім, щоб мріяти, треба дати лад розумові, ідеям, речам знаним і незнаним, зрозуміти, що ми можемо зробити, а чого маємо навчитися. Відтак, мрії набувають здатності ставати реальністю.

Треба домогтися того, щоб мрії вийшли на план здійсненного, тобто, щоб результати могли сприйняти і скористатися з них ще й інші чи багато інших людей.

РОЗВІЯТИ НАШІ ТІНІ

Часом у нашому житті бувають темні, важкі й похмурі періоди. Попри невпинні пошуки якогось виходу, нас огортає пітьма. Ми впадаємо у зневіру, а все, що ми намагаємося зробити, нам не вдається, навіть наприпочатку.

Такі наші ночі теж треба пережити.

Ніхто крім нас не може розвіяти тіні. Тож не чекаймо на вирішення іззовні.

Якщо десь назовні є джерела світла, то й в нас самих, у якомусь закутку, теж існує світло. Ми маємо те саме, що є у всесвіті: світло й темряву, а нашої енергії задосить, аби породжувати і те і те.

Запали своє світло! Усміхнись! Хай твій усміх і видаватиметься тобі спершу робленим. Зацікався чимось новим або тим, чого ти досі не розумів. Навчись слухати тих, що довкола тебе. Навчись добачати те, що відбувається довкола; ти відкриєш для себе багато дивовижного. Запали надію на завтрашній, ба й на сьогоднішній день. Дивися з оптимізмом на те, що робиш, і роби це так добре, щоб мати з того втіху. Не журись тим, що роблять чи перестають робити інші; зосередься на своєму завданні, і побачиш, що інші роблять це не так і погано, як ти гадав спершу.

Усвідом важливість свого призначення, хай і скромного, і тоді ти зможеш змінити своє власне життя… Бо тоді ти розпочнеш долати ніч.

Переклад В’ячеслава Сахна

Фрагмент книги «Філософія для життя. Пізнати себе краще», 2014