С о к р а т. Адже дії діються відповідно до своєї природи, а не відповідно до наших переконань. Якщо ми, наприклад, наміримося щось відрізати, то як маємо це робити: чи в довільний спосіб і довільним знаряддям? Чи натомість різатимемо щось відповідно до його природного способу різання, так, як потрібно різати і чим потрібно різати? Чи не лише у цьому випадку досягнемо успіху і зробимо все правильно? І чи не будуть марними і порожніми зусилля прикладені супроти природи?
Г е р м о ґ е н. Саме так мені й видається.
С о к р а т. А також якщо наміримося щось запалити, то чи не потрібно запалювати правильним чином, а не як кому заманеться? А це власне і полягає у тому, що все і запалюється відповідно до природи, і горить відповідно до природи.
Г е р м о ґ е н. Так і є.
С о к р а т. Чи не так потрібно діяти в усіх інших випадках?
Г е р м о ґ е н. Це очевидно.
С о к р а т. А чи мовлення не є однією з таких дій?
Г е р м о ґ е н. Так.
С о к р а т. Тож якщо хтось говоритиме так, як йому заманеться, то чи говоритиме він правильно? Чи правильніше він зробить і більше скаже, якщо говоритиме згідно з природою відповідної дії, так, як це потрібно робити? І чи схибить і нічого не зробить в іншому випадку?
Г е р м о ґ е н. Я вважаю саме так, як ти говориш.
С о к р а т. А чи називати не становить частину мовлення? Адже, називаючи речі, люди вимовляють слова.
Г е р м о ґ е н. Очевидно, так.
С о к р а т. То чи називання не є певною дією, якщо й мовлення є певною дією, що стосується речей?
Г е р м о ґ е н. Так.
С о к р а т. Як нам вочевиднюється, ці дії існують не стосовно нас, а мають свою власну природу, чи не так?
Г е р м о ґ е н. Так і є.
С о к р а т. Тож чи й в іменуванні потрібно як надавати, так і приймати імена згідно з природою, а не йти за власними вподобаннями, як бачимо з попередніх доведень? І роблячи саме так, ми досягнемо успіху в іменуванні, але аж ніяк не в іншому випадку, чи не так?
Г е р м о ґ е н. Так мені видається.
С о к р а т. Так ось, те, що потрібно розрізати, потрібно чимось розрізати, як ми говорили?
Г е р м о ґ е н. Так.
С о к р а т. А те, що потрібно ткати, потрібно чимось ткати, і те, що потрібно свердлити, потрібно чимось свердлити?
Г е р м о ґ е н. Звичайно.
С о к р а т. А те, що потрібно називати, потрібно чимось називати?
Г е р м о ґ е н. Саме так.
С о к р а т. А що ж це таке, чим ми свердлимо?
Г е р м о ґ е н. Свердло.
С о к р а т. А чим тчемо?
Г е р м о ґ е н. Човником.
С о к р а т. А чим же називаємо?
Г е р м о ґ е н. Іменем.
С о к р а т. Правильно говориш. Тож слово також є певним знаряддям.
Г е р м о ґ е н. Таки-так.
С о к р а т. А якщо ж я запитаю: «Яким знаряддям є човник»? Чи не для ткання?
Г е р м о ґ е н. Так.
С о к р а т. А що ми робимо, коли тчемо? Чи не розподіляємо різні нитки по основі тканини?
Г е р м о ґ е н. Так.
С о к р а т. А чи можна сказати так само і про свердло, і про все інше?
Г е р м о ґ е н. Звичайно.
С о к р а т. А чи можна щось подібне сказати і про імена? Адже якщо імʼя є певним знаряддям, що ж ми робимо, коли називаємо?
Г е р м о ґ е н. Нічого не можу сказати.
С о к р а т. Чи ми не навчаємо чогось один одного, розподіляючи речі за їхньою природою?
Г е р м о ґ е н. Очевидно.
С о к р а т. Отож чи не є імʼя певним знаряддям навчання – виявляння сутності, як-от човник розподіляє тканину?
Г е р м о ґ е н. Так.
С о к р а т. Але човник є знаряддям для ткацтва?
Г е р м о ґ е н. Чому ж ні?
С о к р а т. Тобто ткач вміло послуговуватиметься човником, як належить доброму ткачеві, а вчитель вміло послуговуватиметься словом, як належить учителеві.
Г е р м о ґ е н. Так.
С о к р а т. А чиєю працею ткач так добре послуговується, коли користується човником?
Г е р м о ґ е н. Теслі.
С о к р а т. А чи кожен є теслею, чи тільки той, хто має умілість?
Г е р м о ґ е н. Той, хто має умілість.
С ок р а т. А чиєю працею вміло послуговується той, хто свердлить, коли користується свердлом?
Г е р м о ґ е н. Працею коваля.
С о к р а т. А чи кожен є ковалем, чи тільки той, хто має умілість?
Г е р м о ґ е н. Той, хто має умілість.
С о к р а т. А чиєю працею послуговується учитель, коли користується назвами?
Г е р м о ґ е н. Справді, не знаю.
С о к р а т. А чи можеш сказати, хто надав нам імена, якими користуємося?
Г е р м о ґ е н. Не можу.
С о к р а т. А чи не думаєш ти, що їх передав нам закон?
Г е р м о ґ е н. Мабуть.
С о к р а т. Чи тоді вчитель, користуючись назвами, послуговується працею законодавця?
Г е р м о ґ е н. Так мені видається.
С о к р а т. А чи кожен є законодавцем, чи лиш той, хто має умілість, як вважаєш?
Г е р м о ґ е н. Той, хто має умілість.
С о к р а т. Далеко не кожна людина, Гермоґене, може надавати імена, а лише імененадавач: саме він є законодавцем, і таких умільців серед людей є небагато.
Г е р м о ґ е н. Очевидно.
С о к р а т. Ось поглянь, що має законодавець перед очима, надаючи імена: поглянь на це зі сторони того, що вже знаємо. На що дивиться тесля, роблячи човника? Чи це не щось таке, у природі чого закладено ткати?
Г е р м о ґ е н. Справді так.
С о к р а т. А якщо зламається той, який він робить, то чи буде він, роблячи новий, дивитися на зламаний, чи на ту ідею, за якою зробив і попереднього, що зламався?
Г е р м о ґ е н. На ідею, звичайно.
С о к р а т. То чи можемо саме це справедливо назвати справжнім човником?
Г е р м о ґ е н. Так мені видається.
С о к р а т. Тож якщо йому потрібно виготовити човника чи для легкої тканини – чи для товстої, чи лляної, чи вовняної, чи для будь-якої іншої, – то кожен зокрема повинен мати цю ідею човника, а відтак уже кожен човник зокрема матиме такі особливості, щоб пасував для відповідної роботи?
Г е р м о ґ е н. Так.
С о к р а т. І це прикладається до всіх інших знарядь: майстер повинен віднаходити знаряддя, яке природно пасує для кожної роботи, виготовляючи його з відповідного матеріалу, і не з такого, як йому заманеться, а з такого, який відповідатиме потребі природи. Як виглядає, він повинен знати, як вкладати у залізо свердло, що природно пасуватиме потребі кожного застосування.
Г е р м о ґ е н. Так і є.
С о к р а т. А також повинен втілювати у дереві човник, який природно пасуватиме кожній роботі.
Г е р м о ґ е н. Справді так.
С о к р а т. Як бачимо, для кожного окремого виду ткання природно існує окремий вид човників – і так у всьому іншому.
Г е р м о ґ е н. Так.
С о к р а т. Отже, дорогий друже, чи також законодавець не повинен знати, як впорядковувати звуки і склади так, як цього вимагає природа для кожного імені? Чи не повинен він зважати на те, чим саме є ідея імені, з огляду на яку він укладає і надає всі імена, якщо він є визнаним авторитетом у надаванні імен? А якщо різні законодавці надають імена не однаковими складами, то ми не повинні дивуватися, адже ковалі, створюючи знаряддя для однієї й тієї ж роботи, не втілюють його із того ж заліза. Але доки вони відтворюють єдину ідею, доти всі вони отримуватимуть правильне знаряддя – попри те, чи воно виконане з іншого заліза, чи його зробили у нас, чи десь в інших землях, хіба це не так?
Г е р м о ґ е н. Так, очевидно.

С о к р а т. Отож чи не так само ти розважатимеш і щодо законодавця, чи тутешнього, чи іноземного? Оскільки він дає кожній речі належну ідею імені, то немає значення, якими складами він де робить, – не буде він поганим законодавцем чи тут, чи десь в іншому місці.
Г е р м о ґ е н. Так, очевидно.
С о к р а т. А хто ж має знати, чи згідно з належною ідеєю втілено човник у тому або іншому дереві? Той, хто його зробив, тобто тесля, чи той, хто користується, тобто ткач?
Г е р м о ґ е н. Так мені видається, Сократе, що той, хто користується.
С о к р а т. А хто користується роботою того майстра, який робить ліри? Хіба не той, хто може найкраще наглядати за роботою і розуміється, чи добре її зроблено, чи ні?
Г е р м о ґ е н. Так, очевидно.
С о к р а т. Хто ж він?
Г е р м о ґ е н. Лірник.
С о к р а т. А хто найкраще знає про кораблебудування?
Г е р м о ґ е н. Мореплавець.
С о к р а т. А хто найкраще може наглядати за роботою законодавця і судити про неї як тут, так і в інших землях? Чи не той, хто користується?
Г е р м о ґ е н. Так.
С о к р а т. А чи не є ним той, хто знає, як ставити питання?
Г е р м о ґ е н. Очевидно.
С о к р а т. І він сам також відповідає?
Г е р м о ґ е н. Так.
С о к р а т. А того чоловіка, що вміє запитувати і відповідати, як ти його називаєш? Діалектиком?
Г е р м о ґ е н. Саме так і називаю.
С о к р а т. Тобто столяр, який має зробити стерно, повинен бути під наглядом стернового, щоби міг зробити краще стерно.
Г е р м о ґ е н. Так мені видається.
С о к р а т. Відповідно, законодавець, як видається, має бути під наглядом якогось діалектика, якщо наміряється надавати правильні імена.
Г е р м о ґ е н. Так і є.
С о к р а т. Тому думаю, Гермоґене, що надавання імен зовсім не є марним заняттям чи справою людей безвідповідальних і випадкових. І Кратил правильно говорить, стверджуючи, що імена належать речам за природою. Тому й іменуванням не можуть займатися всі майстри, а лише ті, що бачать те імʼя, яке належить кожній окремій речі за природою і мають спроможність передати його ідею в літерах і складах.

Переклад Павла Содомори