Розмова – це таємниця… Як природно для нас вимовляти слова й розуміти, що нам кажуть, і водночас який це складний і глибокий процес…

Цікаво, як діти засвоюють мову: вони створюють фрази та речення, що завжди мають новий зміст. Коли ми, посміхаючись, слухаємо малечу, що каже дитячим голосом «мятка» замість «пюре», ми можемо помітити, що дитина сприймає логіку мови раніше за її звучання.

Мова дозволяє нам говорити не лише про те, що відбувається зараз, а й про те, що було в минулому або може статися в майбутньому. Вона також служить нам для розмови про абстрактні, не фізичні поняття, такі як справедливість чи страх, та про речі, що не існують, як то крилаті єдинороги чи прозора петрушка, і все це ми уявляємо на нашому ментальному екрані, а отже, доходимо висновку, що існує зв’язок між мовою і тим, що ми думаємо.

Провідні вчені стверджують, що рідна мова накладає на людину певне  світосприйняття, оскільки слова накопичують досвід кожного покоління. Це означає, що слова, властиві тій чи іншій мові, пов’язують, описують та вказують на реальність у певних аспектах і з певними відтінками. Карл Ясперс стверджував, що «мова є своєрідним місцем, де зберігаються набуті знання, прояснені почуття та виявлені бажання. Це ніби скарбниця знань, що сплять, і мовець може пробудити їх будь-якої миті». Тому переклад завжди є складною справою, а в деяких випадках він майже неможливий, адже будь-яка мова тяжіє до замовчування невимовного, самозрозумілого, неявного та прихованого.

Та й не всі мови дають однакові можливості для абстрактного мислення, і не всі вони можуть дати однаково висловити думку. Саме тому, коли мова зникає, разом із нею зникають і її надбання у висоті думки. Не випадково філософи прагнуть розкривати значення слів і свідомо їх опановують. За допомогою спогадів і реконструкцій вони намагаються відродити приховані у мові дива.

Слова важливі не самі по собі, їх справжня роль виявляється в русі речення, яке вони утворюють: саме там вони уточнюють, розмежовують і конкретизують одне одного. Однак, починаючи речення, ми не міркуємо про узгодження чи відмінювання слів, а просто говоримо, узгоджуючи їх несвідомо. Так само природно слова забарвлюються середовищем, де їх вживають, і відкладаються в нашому несвідомому, минаючи процес осмислення.

Навіть найменші, здавалося б, несуттєві частини речення можуть виявити наші думки. Алекс Грієльмо чудово це ілюструє: «”Це марокканська страва, але дуже смачна”,– сказав офіціант у ресторані. І сполучник “але” став рушницею».

Вміло використані слова мають відчутний ефект. Наприклад, «побічні втрати» – це евфемістична формула, яка дозволяє уникнути слів «ненавмисно вбитий внаслідок невлучного пострілу».

Мова – це не результат, а процес. Нам потрібно використовувати слова, щоб зрозуміти значення. Коли ми думаємо, то розумом робимо конкретні кроки, кожен із яких пов’язаний з іншими, і це дозволяє нам розуміти, порівнюючи та зіставляючи речі. Таким чином ми породжуємо нові думки, які відповідним унікальним способом виражаємо в мові.

Мова, якою ми користуємося, має не лише слова, а й структури. Вражає, скільки операцій потрібно, аби висловити думку. Але, як і в усьому, існують градації, і є відповідність між глибиною розуміння та рівнем мови. Глибоке знання мови покращує ясність думки. Це спонукає нас бути насторожі проти мовного зубожіння нашого часу, що його вже засудив Лазаро Карретер, коли сказав, що ми живемо в час мовної анемії. Тому будьмо обережні…

Акт перегляду (телебачення, комп’ютери, відеоігри) витіснив акт дискурсу, і ми бачимо, що мову абстрактних понять замінила мова конкретніша та значно бідніша не лише за кількістю слів, а й зокрема за багатством значень. Вислови сучасної мови часто неясно натякають, а не передають значення, їм бракує точності. Це те, що деякі автори називають беззмістовним міркуванням, яке виникає в атмосфері розумової плутанини.

Ми могли б запитати себе: чи те, що люди збільшують свою здатність мислити точно, перешкоджає недобрим цілям деяких осіб, тож вони прагнуть, аби люди менше розуміли та не помічали пасток, які можуть бути спричинені мовою?

Слова наповнені конотаціями, які можуть передавати низку прихованих між рядками повідомлень, неявних сенсів, що оминають раціональні міркування і безпосередньо впливають на нас завдяки ресурсам, які надає сама мова. Правда чи брехня виявляються не лише в словах, а й у способі формулювати речення. Коли в випуску новин кажуть: «Літаки здійснювали рейди», решта змісту приховується. Вони здійснювали рейди, так, але «для того, щоб бомбардувати». Тому надзвичайно важливо, з яким наміром використовують мову. Для захисту морального здоров’я людини сьогодні, як ніколи, потрібно зрозуміти, що означає істинність слів.

Використовуючи прості слова з конкретними значеннями, ми спрямовуємо думку в напрямку певних ментальних схем, подібно до того як ми направляємо дерев’яну колоду в річці за допомогою прив’язаних мотузок. Без нюансів значень поняття збіднюються, спрощуються і стають тривіальними. Збіднення мови – це те саме, що забуття та приспання совісті. Переважна більшість людей не помічає того, що дещо відсутнє – для них цього просто не існує.

Коли слова позбавлені свого традиційного змісту, мова втрачає цінну спадщину, яку несе. Стираючи минуле, ми знищуємо безцінний ресурс для прояснення ситуацій, а етичні, політичні, релігійні та естетичні моделі руйнуються. Демагог, наприклад, спокушає розум своїх послідовників не аргументами, а словами, що зачаровують. Хибні лінгвістичні прийоми дозволяють оратору прикрашати себе пустою і нещирою мовою, висловлюваннями, які не передають правди.

Свідомо маніпулюючи мовою, можна також відволікти увагу на поверхові питання, використовуючи неприродні граматичні конструкції речень: «Співробітник чи співробітниця, які незадоволені керівниками та керівницями, обраними на останньому з’їзді, може бути поставлений чи поставлена на облік».

Стилістичні форми, тобто стиль мовного вираження, змінює наше життєсприйняття. Але не тільки це: ми повинні звертати увагу на граматику як принцип і основу логічної форми, якої набуває мова; на лексику як носій змісту; і на свідому метафору, адже притчі та алегорії – це інструменти для розуміння.

Навіть сьогодні, як і в класичному світі, існують софісти. І сучасні софісти, як і слід було очікувати, ставлять виразні мовні засоби на службу собі, а не істині. Це шахрайський шлях, але він дуже ефективно блокує розуміння в одержувачів повідомлення. Які наслідки? Це веде до руйнування психічних структур, що керують інтелектуальним, вольовим і емоційним життям людини в суспільстві.

Коли технократи посилаються на «поведінку» цін, вони переносять ідею поведінки на ціни. Брехня полягає в тому, що поведінка належить тим людям, які встановлюють ціни. Вся мова пронизана небезпечною мережею, яку ми ледь усвідомлюємо, але вона, тим не менш, захоплює наше мислення.

Механізми захисту проти таких глибинних загроз безпосередньо пов’язані зі здатністю людини рефлексувати над мовою та володіти нею. Між протиотрутою від маніпуляцій і нашим знанням мови існує прямий зв’язок. Іншими словами, в наших інтересах опановувати тонкощі мови.

Чому важливо читати? Навіщо вчитися використовувати письмову мову? Правда полягає в тому, що ці питання еквівалентні запитанню: в чому сенс милення? Хуліан Маріас вважає, що для того, щоб мислити, ми маємо писати.

Письмо – це лише набір знаків на папері, якщо немає читача, що запустить колективну пам’ять, накопичену в певній мові. Кожен текст сам по собі є пропозицією для реконструкції. Розум читача активується, коли мова, якою звертається до нас написане слово, резонує всередині нас. Виникають перегуки, ідеї, посилання та алюзії, завдяки яким текст відтворюється й осмислюється тлумачем. Письмове слово дозволяє перетворити минуле на теперішнє.

В освіті немає нічого важливішого, – каже Лопес Кінтас, – ніж привчитися мислити, говорити та писати правильно й точно. Мова, якою ми користуємося, торує шлях для потоку думок. Цей потік породжує рефлексію, а з нею – й абстрактне мислення.

Важливо вчитися писати, але не у будь-який спосіб, а вдумливо і ретельно вдосконалювати мову, досягаючи результатів, які з’являться потім, після першої спроби. Докладаючи зусиль до розвитку мови і поваги до слова, ми можемо досягти інших рівнів, і тоді отримаємо дар розуміння.

Правильні наміри, правильні слова. Давні поради – для сучасного світу, де людині, як і в усі часи, потрібні інструменти, щоб правильно йти дорогою життя.