Історія освіти часто трактується як історія цивілізації. Освіта відіграє ключову роль у збереженні та передачі знань і цінностей наступним поколінням. Вона пов’язана з культурою особливим типом зв’язку, який історик культури К. Доусон назвав інкультурацією.1
Сучасні світові освітні системи формувалися століттями і є результатом послідовних трансформацій. Історія освіти Заходу сягає коренями Стародавньої Греції, в якій розвивалася на основі писемної традиції після винайдення алфавіту.
Слово «освіта» походить з латини, де ex означає «з», а ducere – «вести», «виводити», «спрямовувати». Латинське слово educare означає «виховувати або ростити дитину».Освіта в Стародавній Греції, зокрема в Атенах V–IV століття до н. е., була спрямована головним чином на підготовку молодих аристократичних чоловіків до участі в громадському житті та демократичних процесах. Освіченість залишалася привілеєм заможних родин, оскільки лише вони могли оплатити навчання приватним вчителям. Щоб підготуватися до участі в громадському житті, діти афінських громадян отримували базову освіту, яка включала, зокрема, навички ораторського мистецтва та етики. Брати участь у демократичному правлінні дозволялося лише громадянам чоловічої статі; раби, іноземці та жінки такого права не мали.
У грецькому полісі Спарті освіта фінансувалася державою і зосереджувалася на військовій підготовці, а не академічних предметах.
В Атенах, якщо учень хотів здобути академічну, мистецьку освіту чи отримати фізичну підготовку, він вступав до відповідної школи. Педотриби навчали гімнастиці та фізичному вихованню, кіфаристи – музиці та ліричній поезії, а граматики викладали читання, письмо, арифметику, літературу.
Хлопчиків до школи та назад супроводжував раб, якого називали пайдагог, тобто “той, хто веде дітей”. Звідси походять слова “педагог” і “педагогіка”, хоча насправді раб не займався викладанням.
Після здобуття базової освіти учні могли отримати вищу освіту в галузі практичних мистецтв (наприклад, медицини чи архітектури) або філософії. Саме тут відкрили свої школи такі відомі філософи, як Платон та Аристотель.
Педагог з двома дітьми, III cтоліття до н. е.
Школа Платона знаходилася на території, названої на честь афінського героя Академа, і згодом стала відомою як Академія, звідки й походить слово «академічний». У Римі продовжилась освітня традиція греків. Ключову роль відігравали риторика та ораторське мистецтво, необхідні для участі в громадському житті римської республіканської системи. Фізична культура і музика не входили до основної навчальної програми. На відміну від атенянок, римлянки мали право на базову освіту. Саме в цей період з’являються вільні мистецтва (лат. artes liberales). Латинське слово liberales означає «вільний» і вказує на освіту, яку здобували вільнонароджені люди. Поняття «вільний» пов’язане також зі словом «школа» – у давньогрецькій мові skhole означає «дозвілля». Йдеться не про те, що школа була місцем відпочинку; для того, щоб відвідувати навчання, людині був потрібний вільний час поза роботою.
Освіта в Римі поділялася на три рівні. На першому рівні хлопчиків і дівчаток віком від 7 до 11 років навчав ludi magiste, «шкільний учитель», який викладав читання, письмо та арифметику. На другому рівні учні віком від 12 до 15 років вивчали граматику та літературу під керівництвом grammaticus. Останній третій рівень був доступний для хлопців старше 16 років, які вивчали ораторське мистецтво у ритора; дівчат до цього навчання не допускали, бо вони не мали можливості виступати публічно.
У царині освіти багато слів походять з грецької мови та латини, а деякі мають германські корені.
Слово “вчити” (англ. teach) походить від давньоанглійського tæcan і праіндоєвропейського кореня *deik-, що означає “показувати”. Таку саму етипологію має слово “словник” (англ. dictionary). Латинське слово dictionarius було винайдено у 13 столітті англійцем Джоном Гарлендом, який викладав у Парижі і хотів створити ресурс, який допоміг би його учням вивчати латинську лексику.
Часто під час викладання вчитель “показує”, як виконувати “роботу”. “Робота” як невід’ємна частина навчання етимологічно пов’язана зі словом “студент”, що походить від латинського studere – “прагнути, докладати зусиль, старатися”.
Навчання не обходиться без турботи і виховання, про що свідчить слово “тьютор”, “наставник” (англ. tutor), яке походить від латинського tueri – “захищати”, і набуло нового значення у сфері освіти.
Слово “учень”, англійською pupil, є зменшувальною формою від латинських слів pupus “хлопчик” і pupa “дівчинка”. У латині pupilla також могло означати “лялька”, звідки походить англійське слово “зіниця” (pupil): якщо подивитися у цю чорну точку в чиємусь оці, можна побачити відображення маленької лялькової версії самого себе.
Основним поняттям для позначення учня в латині було discipulus, звідки й походить інше англійське слово, що позначає учня – disciple. Коріння цих слів – у латинському discere, що означає “вчитися”; його протоіндоєвропейський корінь *dek- має значення “брати або приймати”. Цікаво, що латинське docere у значенні “навчати” походить з цього ж кореня *dek- : від нього у свою чергу було утворене англійське слово doctor – найвищий клас викладача у системі подальшої освіти.
У період Ренесансу антична культура була знову відкрита, її почали називати класичною, вважаючи вищою за освіту Середньовіччя. Усі античні тексти були переосмислені та скопійовані, що стало підґрунтям для розвитку неокласицизму у 18 столітті.
Поняття “класичної освіти” передбачало навчання в дусі класичного світу, а не спробу повторити чи відтворити освіту часів античності. Робиться акцент на грецькій моделі навчання, меншає доля богословської освіти, характерної для середньовіччя. Навчальна програма раннього Нового часу включала класичні мови – латину і греку, а також природничі науки.
У добу Середньовіччя освіту надавала здебільшого церква: учні могли відвідувати монастирську або соборну школу, щоб стати членами духовенства або писарями. Зі зміною цінностей суспільства змінювався і підхід до освіти.
Підготовка учня до громадського життя була важливою для грецької та римської освіти. Середньовічне навчання було зосереджене довкола ідеї життя після смерті. Фізичним вправам не навчали, а вивчення текстів було обов’язковим. Учні вчилися читати і писати латиною, а не рідною мовою, і проводили навчальний час, переписуючи церковні тексти.
Однак основні предмети все ж були запозичені з античної доби, зокрема сім вільних наук, які вперше систематизував Марціан Капелла у V столітті. Вони беруть витоки з enkuklios paideia – “кола мистецтв і наук, які греки вважали важливими для вільної освіти” (Оксфордський словник англійської мови).
Сім вільних наук складалися з тривіуму – граматика, риторика і логіка, та квадривіуму – арифметика, геометрія, музика і астрономія.
Сучасні найвідоміші престижні навчальні заклади, університети, народилися в Середні віки, коли була висока потреба в освіті поза межами кафедральних шкіл.
У 18-19 століттях, під час наполеонівських війн Фрідріх Великий Прусський сформулював прусську модель освіти. Її було зафіксовано в Загальному законі про освіту (Generallandschulreglement) указом від 1763 року, автором якого був Йоганн Юлій Геккер. Ця модель більш відома як фабрична модель освіти, де учні навчаються за віком. На той час його концепція вважалася сучасною і новаторською, з егалітарними2 поглядами на освіту для широких верств населення.
Ця вікова ступінчаста модель навчання й досі залишається основою сучасної освіти в усьому світі.
- Інкультурація – процес входження людини в культуру, оволодіння етнокультурним досвідом (Словник української мови в 11 томах, прим. редактора) ↩︎
- Егалітарний – заснований на принципах рівності; рівноправний (прим. редактора).
↩︎
Переклала з англійської Наталія Закала