Продовження. Початок читайте у попередньому випуску №26
Ця тема близька кожній людині, вона стосується будь-кого з нас. Кожен проживає своє неповторне життя, унікальне завдяки душевним переживанням, спогадам і надіям, смислам й ціннісним орієнтирам, труднощам і подоланням, якими ми його наповнюємо. Однак є питання, актуальне для всіх: як проживати своє життя більш свідомо? І що означає «більш свідомо»?
Життя і смерть
Життя, або поле звершень і жертвоприношень, як символічно називає його «Бгаґавад Ґіта», поле, де відбувається велика битва між найкращим і найгіршим всередині нас, має свої межі в часі. Життя не триває вічно, у нього є початок, наше народження, і кінець – наша смерть. Ми не можемо сказати напевно, чи хотіли народитися в цьому світі, але, опинившись тут, ми отримали можливість розпоряджатися собою до своєї смерті. Щоб жити більш розумно й усвідомлено, необхідно пам’ятати про те, що одного разу ми підемо з цього світу. З погляду цінностей, люди прямують до щастя, а з погляду часу – всі йдуть до власної смерті. Усвідомлення своєї минущості та близькості смерті є духовною практикою східних і західних містичних та філософських шкіл. Філософія – це не лише мистецтво жити, а й мистецтво помирати, і вона радить нам пам’ятати про смерть і споглядати кінець свого життя. «”Важко, проте,— відмовиш,— мати перед очима образ смерті”. — Передусім вона повинна бути перед очима як літньої людини, так і юнака: чей же не викликають нас відси за списком»1.
Смерті не слід боятися, вона є не менш природною, ніж народження. Зрештою, смерть – це завжди народження в новій іпостасі, і навпаки. Можливо, подібно до батьків, які радіють приходу немовляти в цей світ, в іншому світі отчі боги так само радісно зустрічають мандрівну душу. Смерть – це особисте надбання, бо в нас можуть забрати все, крім нашої смерті. Її потрібно зробити своїм союзником.
Смерть, подібно до тіні, супроводжує нас протягом усього життя. Вона – безмовний свідок усіх наших діянь, і саме вона невпинно запитує, як ми себе застосовуємо, на що витрачаємо наші дні, роки, десятиліття. Можливо, людина ставить питання про сенс життя, щастя, про те, як їй чинити, тому що усвідомлює свою минущість. І ця невідворотність смерті запитує нас про смисли та цінності, якими ми наповнюємо своє життя.
Совість – це вісник і логос моральної свідомості, а усвідомлення смерті – голос смислового виміру життя. «Всяк дбає не про те, щоб жити добре, а щоб довго жити. А тим часом кожна людина владна жити добре, а щоб довго жити — над цим уже не владний»2.
Ми – будівельники свого життя і йдемо до своєї смерті. Було б чудово, якби, покидаючи цей світ, ми могли сказати: я прожив хороше життя; у ньому були біль і радість, труднощі й подолання, омани й прозріння, але загалом я прожив щасливе життя… І з моєю смертю не зникне мій внутрішній всесвіт, створений мною космос.
Основне завдання філософії – навчити нас дивитися на світ з іншої перспективи: перспективи вічності та смерті, щоб побачити реальне значення речей і віддати їм належне.
Турбота про себе
Подвиги багатьох казкових і міфічних героїв уособлюють становлення і перетворення людини, вихід із лабіринту повсякденності. У творах Платона цей процес представлений як вихід із печери світу чуттєвого у світ духовний, очищення душі від усього чужого її природі, окрилення душі чеснотою – одним словом, як турбота про себе, про найважливіше, що є в нас.
Турбота про себе у значенні морального вдосконалення – це основне завдання практичної філософії. А оскільки неможливо досягти моральної досконалості, не очищуючи розум, нам потрібно вправлятися і в споглядальній філософії. «Філософія не обіцяє дати людині нічого з того, що належить до зовнішнього світу. Інакше вона займалася б тим, що поза її власним предметом. Адже як дерево – предмет теслі, мідь – скульптора, так життя кожного – предмет мистецтва життя». Згідно зі стоїками, «філософія – це мистецтво жити»3, тому вона, подібно до лікарського й музичного мистецтв, вимагає не тільки володіння теорією, а й практичного застосування. Її основна мета і завдання – дослідження і терапія життя, лікування душі від хвороб. І ліки даються не для того, щоб багато думати про них, а щоб застосовувати їх за призначенням.
«Філософія змушує людину перейти від несправжнього стану життя, затьмареного несвідомістю, роз’їденого турботою, до справжнього стану життя, в якому людина досягає самосвідомості, точного бачення світу, внутрішнього спокою і свободи»4.
Згідно зі стоїцизмом і буддизмом, основна проблема людини полягає в тому, що ми не усвідомлюємо причин наших страждань і не докладаємо достатньо зусиль, щоб виправляти себе. Усі ми хворіємо, старіємо, набуваємо і втрачаємо, страждаємо через нездійснені і здійснені бажання… І за всіма цими стражданнями стоїть наше незнання своєї справжньої природи.
Буддизм пропонує Вісімковий серединний шлях, що веде до звільнення і припинення страждань. Я не буду перераховувати всі пункти цього шляху, поговоримо лише про перший: про правильні уявлення, бо вони є передумовою решти щаблів шляху – від правильного мислення до духовної дисципліни. Цю тезу ми зустрічаємо й у стоїків. Розум нам даний для правильного користування уявленнями, і оскільки він сам є системою уявлень, то здатен рефлексувати, тобто досліджувати самого себе, розрізняти добро і зло, схвалюючи перше і відкидаючи друге.
«Боги зробили залежним від нас тільки найкраще з усього і найголовніше – правильне користування уявленнями, а все інше зробили незалежним від нас. … Але насправді, попри те, що в нашій змозі піклуватися тільки про одне і прив’язуватися тільки до одного, ми воліємо піклуватися про багато що і бути прив’язаними до багато чого – до тіла, майна, брата, друга, дитя, раба. Й оскільки ми прив’язані до багато чого, то нас усе це обтяжує і відволікає»5.
Епіктет радить дбати насамперед про те, що залежить від нас, а в усьому іншому керуватися знанням того, «що моє і що не моє, що мені підвладне і що не підвладне». Життєві обставини, інші люди, погода, кар’єра, слава, майно – це і багато іншого не в нашій владі. Ми плануємо й очікуємо одного, але все може скластися інакше. Однак ми можемо «планувати» себе: впливати на себе, завжди намагатися розрізняти й обирати те, що в нашій владі. А нам підвладне наше мислення, уявлення, бажання, наміри. Крім того, ми вільні здійснювати благодіяння, природно і радісно, з турботою про інших, а також відчувати свою причетність до світу.
Нитка Аріадни
Усі люди, так чи інакше, прагнуть благого, осмисленого й прекрасного життя. Усі ми бажаємо щастя собі та своїм близьким, але часто життя складається не так, як нам би того хотілося. Нещодавно я прочитав на сайті BBC статтю про цікаву долю Наомі Джейкобс. Одного вечора у квітні 2008 року тридцятидворічна Наомі заснула, а вранці прокинулася зі свідомістю п’ятнадцятирічної дівчини. Сімнадцять років життя просто зникли з її пам’яті, немов їх і не було. Прокинувшись, вона не могла впізнати кімнату, в якій опинилася, і саму себе: у неї був зовсім інший голос та інше обличчя. Вона думала, що їй п’ятнадцять років, і всі її почуття та емоції були як у п’ятнадцятирічної дівчини. Потім вона дізналася, що в неї є десятирічна дитина, вона живе на державну допомогу, в її житті безліч проблем… і що світ абсолютно змінився: зовні ХХІ століття з його технологіями, культурою та подіями. Коли їй було п’ятнадцять років, вона мріяла стати журналісткою, мандрувати світом і жити у великому будинку… Виявилося, що нічого з цього вона не реалізувала. Що більше Наомі дізнавалася про своє життя, то менше воно їй подобалося. Наомі не могла з цим змиритися і прийняти себе дорослу – вона сприймала себе як абсолютно чужу людину. Однак вона розуміла, що їй потрібно згадати «втрачене майбутнє», щоб якось вижити. Але як згадати забуте життя?
Близькі люди розповіли їй, що вона завжди старанно вела щоденники, які можуть їй допомогти. Після довгих пошуків вона знайшла під ліжком коробку з цими щоденниками, які багато розповіли їй про забуті роки. Так, поступово вона познайомилася із собою, дізналася, що колись у неї був власний дім і успішний бізнес, які вона втратила й опинилася на вулиці; що в неї були проблеми з наркотиками, вона страждала на депресію, у дитинстві стала жертвою сексуального насильства, а потім витіснила це з пам’яті… Це був момент, що все змінив: Наомі почала розуміти, що чимало труднощів, які вона пережила, мали корені в дитинстві та юності. Наомі перестала себе засуджувати і помалу почала приймати себе дорослу. І одного літнього ранку, через кілька місяців після втрати пам’яті, вона прокинулася, знаючи, що їй тридцять два роки і що зараз 2008 рік. Спогади повернулися до неї. Вона була вже іншою – по-новому усвідомила себе, своє життя і свої стосунки з людьми.
У листі до себе «п’ятнадцятирічної» вона написала: «Сьогодні я прочитала, що, коли ламається цінна річ, японці не викидають її. Вони збирають її зі шматочків, заповнюють тріщини золотом і вважають красивішою і ціннішою, ніж раніше. Тепер я розумію, що ти намагалася сказати мені, коли я прокинуся в моєму майбутньому: що я – золото. Дякую тобі. З любов’ю, доросла Наомі». Ця стаття спонукала мене замислитися: чи був би я юний, сповнений прагнень, планів і сподівань, задоволений собою нинішнім? Чи пов’язує моя лінія життя прожиті роки в єдине ціле, чи є на ній надломи, які докорінно змінили мою смислову та ціннісну парадигму? Чи відмовився я від ідеалів і мрій юності? Скільки разів мені доводилося заповнювати тріщини золотом, виплавленим у плавильній печі життя? І через роки, стоячи на порозі смерті, чи буду я задоволений пройденою дорогою?
Нам може не подобатися наше життя, але те, до чого ми дійшли, є ланкою в ланцюзі причин, які ми створили, і наслідків, що є результатом зроблених нами виборів. Як сказав Платон, кожна людина обирає свій жереб і спосіб життя відповідно до своєї природи. Мудра людина вибирає життя справедливе, а погана людина – погане. І щодня ми робимо нові вибори і підтверджуємо або відкидаємо вже зроблені. Якщо ми не надто наполягаємо на своїх помилках, тоді ми замислюємося і починаємо усвідомлювати, що кохання, дружба, робота, освіта та інші складові особистого щастя потребують багатьох зусиль і терпіння. І поступово ми усвідомлюємо, що вони не є окремими частинами нашого життя, і що щастя – це надбання душі, яке стає дедалі повнішим з її очищенням. Усвідомлене і щасливе життя – це життя цілісне, що поєднує радість і страждання, сміх і сльози, втрати і набуття. Усі події в ньому пов’язані між собою ниткою Аріадни – ниткою чистого світла, сплетеною зі смислу, ентузіазму та поступального руху, що виводить нас за межі лабіринту блукань і оман, з печери тіней і віддзеркалень чуттєвого світу. Зі сходженням ця нитка поступово перетворюється на осяйну корону, що вінчає душі, посвячені у великі таїнства філософії.