Фрагмент із книги “Елементали-духи природи”
Гном — виводять із гр. ge-nomos, що означає «той, що живе в землі». Розмаїття цих елементалів, як і духів інших стихій, надзвичайне: від крихітних карликів, що зустрічаються у фольклорі всіх народів, до справжніх монстрів (у тому розумінні, в якому це слово вживається в латинській мові, тобто як щось дивовижне, відмінне від нормального). Для останніх підземний світ є настільки ж природним середовищем, як для нас повітря, а рухатися супроти непорушної скелі — все одно, що для нас рухатися супроти поривів вітру. Вони перебувають у постійному русі, то зменшуючись, то збільшуючись, і здатні досягати розмірів найбільших із відомих нам ссавців. Карлики ж мають людську подобу і заввишки не більше двох долонь.
Про цих маленьких і простодушних духів Природи — то добрих, то жорстоких, мов діти, — людям відомо більше, ніж про інших. Вони не мають етичних принципів, тому їх не випадає називати ані хорошими, ані лихими.
Пустотливі вдачею гноми полюбляють підсміюватися з тих незграб, які їх шукають, але вірою й правдою служать справжнім магам. Цікаво, що в переказах немає жодних згадок про жіночі особини гномів, що відповідає і моїм власним спостереженням. Виглядають вони істотами зрілого віку, хоча у них немає віку в нашому розумінні, адже живуть вони століттями і не проходять, як ми, через дитинство, зрілість і старість. З лиця вони завше однакові, мають пропорційну статуру та завелику голову, як це буває і в карликів-людей.
Вони завжди зодягнені; зазвичай носять простий селянський костюм, але взоруються на панівну моду тієї доби, в яку народились, і носять свій одяг віками, аж до скону. Вбрання не виглядає ані виношеним, ані новим, а радше прим’ятим і вицвілим, благеньким, але таким, що зносу йому нема.
Навіть при значній матеріалізації, що відбувається лише за певних умов і тільки у відлюдних місцях, гноми не видають ніяких звуків і не чують їх.
Вони уникають осоння, їм більше до вподоби світло Місяця, маленьких світильників і світлячків.
Спокійні на вдачу, вони воліють проводити довший час зачаївшись.
У дитячих казках вони зростом з людський кулак, не вищі за великий палець. Дорослим дуже непросто їх побачити, хоча самі гноми, як видається, так не вважають. Тому в присутності дорослих або неподалік від них ці істоти обирають собі різні сховки, темні кутки або, використовуючи свою здатність проникати крізь матерію, ховаються у замкнених шухлядах. Вони полюбляють товариство дітей, невидимкою підказують їм місця для іграшок, навчають співати й водити танок, гратись у хованки. Пустуючи, вони наводять на дорослих ману, ховаючи від них якісь дрібнички: олівець, ручку, окуляри, голку, ключі. Потім, «знявши чари» і начебто піднявши запону, що приховувала предмет, вони тішаться з того, як люди віднаходять загублені речі, іноді у зовсім несподіваному місці. Отож, як видається, вони здатні переміщувати предмети. Такі пустощі викликають у людей збентеженість, тривожність і певний дискомфорт, тому іноді вони самі несвідомо перекладають деінде шукану річ.
За часів існування братств майстрів і ремісничих цехів, коли праця ще не була механізованою і люди вкладали в неї, як і годиться справжнім майстрам, всю душу, крихітні гноми були їхніми побратимами по цеху і невидимими помічниками. У виняткових випадках деяким окультистам вдавалося за допомогою магії залучати до праці цілу армаду гномів, хоча б частково зматеріалізованих. Але «примусову» працю гноми не люблять, вони вважають за краще проявляти хоча б трохи ініціативи, щоб робота була схожа на гру або розвагу.
Найрізноманітніші феї теж належать до елементалів Землі. Завдяки літературній традиції та народним переказам вони стали такими популярними по різних краях, що їх почали ототожнювати з чарівницями та чаклунками. Скажімо, за часів пізнього Середньовіччя та в епоху Відродження в легендах про короля Артура і мага Мерліна Моргану називають феєю.
Феї у людській подобі бувають зовсім крихітні або ж звичайного людського зросту.
Підвладні Місяцю, вони полюбляють збиратись у відлюдних місцях і водити танок на лісових галявинах. Народна традиція пов’язує своєрідну форму грибовищ у вигляді концентричних кіл саме з кружлянням фей у танці. Феї і справді добре розуміються на таємничих властивостях рослин і мінералів, знаються на чарівництві, чаклунстві та магії та можуть передавати знахарям своє дивовижне і воднораз нехитре мистецтво, засноване на інтуїції та уривках давно забутої науки.
Деякі види фей тісно пов’язані з людьми. За давніх часів вони підносили новонародженим свої дари у вигляді благословень або проклять (коли до цього їх примушували обставини, що складалися несприятливо для людей). Загалом феї люблять дітей, допомагають їм вигадувати всілякі забави, захищають від небезпек і телепатичним навіянням допомагають малечі залишатися життєрадісною та безжурною.
Феї полюбляють ласощі й солодощі, запах і ефірні двійники яких ваблять їх, і вони ладні терпіти товариство не завжди приємних їм людей. Їм до вподоби гармонійні звуки та круглясті геометричні фігури. Усі вони мають жіночу подобу, і хтозна, чи є серед них елементали чоловічої статі. Зазвичай вважається, що вони є «жіночою половиною» гномів, але насправді це не так, бо вони різні за своєю природою і властивостями, і навіть не помічають одне одного, як це буває у тварин різних видів.