Фрагмент із книги “Сфери свідомості. Я, інші та світ»

Багато років тому мені довелося дізнати вельми захопливого досвідчення. Сталося це в пустелі Сахара в Марокко, у місяці серпні, і тривало тиждень. Нас було понад сорок осіб, трохи зухвалих, мрійливих і досить нерозважливих. Нам доводилося йти щодня через піщані дюни по десять годин.

Я навчився пʼятьох найважливіших речей, і всі вони стосувалися співіснування.

ВІДЧУТТЯ ЄДНОСТІ

Переходи були дійсно виснажливими, і першого ж дня ми збагнули надзвичайну важливість чуття перебування разом. На другий день ми вже намагалися не віддалятись один від одного більше, ніж на кілька метрів.

Ми постійно спілкувалися, але без зайвих балачок, а під час кількахвилинних технічних зупинок намагалися не втрачати один одного з поля зору. Ми ділилися всім: харчами, взуттям у разі потреби, медикаментами… Мета, якої ми досягли, полягала в тому, що ми всі дбали про спільне благо, а це означало, що кожен виконував свої обовʼязки якомога ефективніше. Усі ми були друзями, і особисті преференції були ледь помітні.

Життя в Єдності – це досвідчення виживання і надважливий життєвий досвід. Чуття приналежності до чогось вищого понад власні інтереси, справжнього братерства з іншими людьми дає розуміння того, що всі ми маємо чесноти. Цінування відмінностей як точок дотику, а не чинників розʼєднання, неабияк допомагає побачити найкраще в інших людях і заохочує до доброго співіснування.

КОЖЕН ДЕНЬ ІНАКШИЙ

Кожен день був не таким, як попередній, чимось своєрідним. Ми навчилися не думати про завтра, а тішитися і дивуватися з кожної дрібнички, що додавало сили у нашій мандрівці. Негативна фантазія – це бачити проблеми там, де їх немає, подібно до міражів у пустелі, коли несамохіть бачиш те, що хочеш бачити.

Потрібно було задіяти уяву, щоб побачити, як ти долаєш перешкоди і перевершуєш самого себе. І щодня вдосвіта, перш ніж рушити далі, глибоко в душі народжувалася подяка життю, яке дарує нам ще один день, щоб рухатися вперед до виднокола. Ще одну нагоду допомогти іншим і дозволити іншим допомогти тобі. А люди теж різні кожного дня.

Тому, як я вже казав, маючи правильне внутрішнє наставлення, можна насолоджуватися розмаїттям довкола, якщо ми здатні щоранку дивитися на життя новими очима.

ГОЇТИ РАНИ

Довгими годинами йдучи пустелею, можна непостережно для себе поранитися, скажімо, намуляти ноги. Проте навіть незначні виразки слід гоїти, приділивши цьому необхідний час. Інакше ті нібито невеличкі виразки збільшаться, а це неминуче сповільнить рух команди і значно вплине на загальний настрій.

Треба передбачати все, що від нас залежить. Але ми, хай як це парадоксально, навчились і того, що не варто надавати надмірного значення своїм виразкам. І багато хто з нас, йдучи година за годиною, день за днем, забували про свої болячки, намуляння та подряпини, про всі свої біди. 

Так ми дізналися, що виразки можуть гоїтися в русі.

Долати біль – це надає снаги усій спільноті, до якої ми належимо. І один зі способів цього досягти – прийняти власну долю. Те саме стосується і психологічного світу, душевних ран та непорозумінь з іншими. Тут у пригоді стане все, про що ми вже казали: гоїти рани, не гаючи часу, але спрямовувати очі тільки вперед. Іти далі, не прибільшуючи, але й не применшуючи власного і чужого болю.

Для цього треба бути сильним, бо тільки сильні можуть забути та пробачити, йдучи далі дорогою життя.

ДИСЦИПЛІНА

Минали дні, і всі ми, природно, ставали більш дисциплінованими, виконуючи необтяжливі обовʼязки, за які бралися. Цей стан усвідомленості не дозволяв нам марнувати час, розслаблятися чи втрачати самоконтроль.

Хоч би що ми робили, ми лишалися пильними у фізичному сенсі та в метафізичному, тобто психоментальному. Таким чином, ми завше були готові до дотримання усталеного розкладу, враз реагували на несподівані виклики і виконували обовʼязки, що взяв на себе кожен із нас. Від індивідуального ритму кожного великою мірою залежав ритм цілої групи.

На психологічному й ментальному рівнях виникали відчуття і думки, яких не треба дозволяти собі, якщо хочеш вижити та належно співіснувати. Відомо, що людині виснаженій, наструнченій і спраглій перепочинку непросто контролювати свою психіку і розум. Тому на всіх планах особистості так необхідна свідома дисципліна, яка не допускає тріщин, крізь які можуть просякнути чинники відособлення, як-то сумніви або негативні емоції.

Особиста дисципліна дозволяла нам увійти в життєвий потік, що заохочував нас зберігати добрий гумор і приймати все, що приготувало нам життя на найближчі години. Ми приймали дійсність, не ставлячи під сумнів причини, що привели нас у піски в спекотному серпні, і це було психологічним визволенням, яке єднало нас одне з одним зі справжньою радістю. Я переконаний, що дисципліна, – хай-то йдеться про родинне вогнище, місце праці, найближче оточення, свій район чи місто, – надзвичайно корисна річ для гармонійного співіснування.

ВМІТИ ПРОГОДУВАТИ СЕБЕ

Хочу завершити цей розділ казкою, яка може бути досить повчальною.

«У столярні відбулись дивні збори за участі різних ужиткових інструментів, що мали залагодити свої незгоди. Першим зголосився очолити президію Молоток, але збори висловили йому недовіру. Чому? Він був надто гучний і тільки те й робив, що грюкав. Молоток визнав свою провину, але попрохав вигнати і Шурупа: мовляв, від нього не має ніякої користі, якщо по ньому стукати. Шуруп прийняв свою відставку, але своєю чергою зажадав відставки і Наждаку: він, мовляв, дуже жорсткий у поводженні й завше у нього тертя з іншими. Наждак погодився за умови, що буде відставлений і Метр: він, мовляв, збавляв час, вимірюючи інших, наче сам він був ідеальний.Аж тут зайшов столяр і взявся до праці, беручи до рук навперемін то молоток, то наждак, то метр і шуруп. Зрештою, оцупок дерева перетворився на гарні меблі. Щойно столяр пішов, як інструменти повернулися до дискусії. Ножівка мовила: «Панове, ми зрозуміли, що не позбавлені певних вад, але столяр працював з нашими властивостями, з тим, що в нас є доброго, тому негоже нам розмірковувати над нашими вадами, подумаймо про наші чесноти». Зрештою, збори ухвалили, що Молоток дужий, Шуруп міцно зʼєднує, Наждак згладжує шорсткість, а Метр точнісінький. Усі вони відчули себе єдиною командою, здатною виробляти гарні меблі. А їхні відмінності відступили на задній план¹».

1. Переклав з іспанськоїGutierres В’ячеслав Сахно.
   J.L., Bernal Trujillo M.I. La culpa es de la vaca / Intermedio Editores, 2012 ↩︎