Ким був Ігор Анатолійович Козловський — український філософ і правозахисник, наш сучасник? Перша частина його життя може видатися звичайною історією науковця та викладача університету. Натомість після шістдесяти років постає шлях філософа-героя, котрий пройшов крізь тортури як в’язень сумління, витримав важкі випробування, став видатним громадським діячем і допоміг багатьом людям. Проте це не було «дивом» раптового переродження. 

Що дає людині внутрішню силу вистояти? Які світоглядні орієнтири виявляються незамінними у вирішальні моменти? Як філософське ставлення до життя допомагає вибудувати справжню внутрішню опору? Спираючись на книги, лекції та бесіди Ігоря Анатолійовича, спробуємо знайти відповіді на ці питання і простежити його шлях від альфи до омеги — від життя «звичайного» до життя героїчного. І хто знає, можливо, нам вдасться підняти завісу над таїною зв’язку між внутрішнім світом людини і зовнішніми звершеннями.

Життя «звичайної людини»

Про першу частину життя Ігоря Козловського відомо небагато — переважно це стислі біографічні факти про університетського викладача. Вочевидь, він був людиною скромною, майже не розповідав про свої дитинство та молодість. Ґрунтовне дослідження етапів формування його особистості, характеру та переконань — справа майбутнього.

Народився Ігор Анатолійович 16 лютого 1954 року в Макіївці, передмісті Донецька. У 1980 році закінчив історичний факультет Донецького державного університету, згодом навчався в аспірантурі. З 1980 по 2001 роки викладав в університетах України та США, а також працював у Донецькій обласній державній адміністрації. У 2001 році здобув звання доцента кафедри релігієзнавства й філософії. Багато років, аж до арешту, обіймав посаду доцента кафедри філософії Донецького національного технічного університету.

 З дитинства він дуже багато читав і зокрема цікавився традиціями Сходу. В юності власноруч переписував чимало рідкісних книжок, в тому числі Упанішади. Також він вчив напам’ять священні тексти, серед них і «Бгаґавадґіту». 

«Філософія і релігія — це  шляхи до реалізації вищого начала в людині¹», — писав Ігор Козловський. 

 За студентських років Ігор Анатолійович познайомився із вченням йоги і почав практикувати. Він знайшов наставника у східних практиках, який багато років жив у Північній Індії та Середній Азії. Хоча сам філософ майже не згадував про це публічно, він підкреслював, що відтоді все своє життя послідовно практикував йогу та методи самодисципліни. До того ж, мав третій дан у карате-до.

Ігор Козловський наголошував на важливості ролі вчителя в житті людини. Вважав, що неможливо  навчати й виховувати учнів без любові та особистого прикладу. Так, викладаючи в університеті курс про «І-Цзин», він сам жив за принципами цього вчення. Він мав багато учнів, які сьогодні живуть по всьому світу, і саме вони відіграли ключову роль у його визволенні з полону й подальших починаннях. 

«Ми не можемо, наприклад, навчити когось правильної поведінки, якщо ми самі не вдосконалюємося. Ми не можемо когось закликати до любові, якщо не вчимося самі любити. Треба із себе починати. Ми не можемо організувати людей, якщо самі не організовані. І це стосується всіх аспектів».

«Якщо людина не вміє любити, вона нікого не зможе навчити. Головний прояв духовності – це любов».

У 1990-2000 Ігор Козловський очолював обласний відділ у справах релігій при Донецькій ОДА. Разом з колегами він послідовно працював над утвердженням релігійної толерантності, якою нині славиться Україна. Його відкритість і повага до релігійного різноманіття формувалися не лише як у науковця-релігієзнавця, а й через багаторічне особисте спілкування та дружбу з представниками різних конфесій. І з роками ці стосунки лише поглиблювались і зміцнювались. 

«Незалежно від того, чи це мусульманин, православний, католик, буддист, свідок Єгови, баптист, я маю поважати його вибір. Толерантність є складовою гідності. Поняття гідності передбачає, що ми чуємо іншу людину, поважаємо її права, життєвий, світоглядний чи релігійний вибір».

У полоні

Із початком російської окупації Донбасу у 2014 р. в Донецьку була заборонена будь-яка громадська діяльність, як і функціонування громадських організацій. Ігор Анатолійович разом із дружиною залишився в місті, зокрема щоб доглядати за важкохворим сином. Попри небезпеку, філософ не припинив громадської діяльності й продовжував публічно висловлюватися українською мовою. Разом із представниками різних релігійних конфесій організував у центрі окупованого Донецька міжконфесійний молитовний марафон «За мир, любов та цілісність України», що тривав 158 днів. Цей безпрецедентний акт мирного спротиву було відзначено у звіті Верховного комісара ООН з прав людини.

У 2016 році в Донецьку 62-річного філософа було заарештовано російським режимом за його переконання та правозахисну діяльність. На той час він уже був відомою постаттю як в Україні, так і за її межами. Його катували, вимагаючи визнати легітимність окупації Донбасу. Про пережите він згодом розповість у книжці «Гідність — це правдивість».

«На допитах вони мали на меті зламати вас навіть не психологічно (хоча й цього хотіли), а позбавити вас людської гідності, знищити людське в людині. Це була їхня мета».

Жорстокі випробування не зламали дух філософа: навіть за ґратами він залишався вірним собі. У стінах в’язниці Ігор Козловський проводив бесіди й читав лекції серед ув’язнених, намагаючись підтримати їх морально. Він допомагав, чим міг, мешканцям рідного міста — своїм співв’язням, котрі, як і він, опинилися в неволі.

«Я перебуваю в такому місці, де можу вижити, тільки якщо буду думати не про себе. Коли ти думаєш не про себе, щось всередині тебе виводить тебе на інший рівень… Якщо у когось немає їжі, ти ділишся з ним їжею, якщо у когось немає одягу, ти даєш йому щось своє. Комусь потрібне людське тепло — і ти йому посміхаєшся. А комусь потрібні слова — і ти з ним розмовляєш. Люди потребували глибоких слів, які могли б щось змінити в них всередині. Таких моментів, розмов і навіть лекцій, які я їм давав, було дуже багато».

Його ситуація, його мужність і тверда позиція викликали широкий резонанс в Україні та за її межами. Численні учні Ігоря Анатолійовича, розсіяні по різних куточках світу, привернули увагу міжнародної спільноти до долі філософа-в’язня. Держава разом із багатьма міжнародними організаціями невпинно боролася за його визволення. У грудні 2017 року після 700 днів неволі його було звільнено в межах обміну полоненими. Його повернення стало символом незламності, гідності та сили духу.

Після звільнення

Після звільнення для Ігоря Козловського розпочався новий, надзвичайно насичений етап життя. Для багатьох людей філософ став уособленням совісті та внутрішньої сили, прикладом людини, яка, витримавши важкі випробування, зберегла гідність і людяність, ще більше зміцнилася у своїх переконаннях, присвятивши себе служінню іншим. 

Упродовж останніх семи років він був одним із найвідоміших українських правозахисників, членом правління організації «Центр громадянських свобод», яка у 2022 році отримала Нобелівську премію миру. Ігор Анатолійович зробив вагомий внесок у популяризацію філософії в Україні. Активно працював в Інституті філософії НАН України, організовував відкриті філософські школи, проводив численні лекційні курси з філософії та релігієзнавства, надихаючи нові покоління мислити глибоко й незалежно. 

Останніми роками побачили світ кілька його книг, створених на основі лекцій та бесід: «Людина на перехресті. Роздуми про екзистенціальний інтелект», «Гідність – це правдивість», «Стратегія людини: від думок до дії». 

У 2022 році, з початком повномасштабної війни і загрозою окупації Києва, Ігор Козловський не залишив столицю. Як писав філософ і громадський діяч Костянтин Сігов: «Ігор Козловський не покинув жодне з міст, які він любив; у певному сенсі він створив “нове місто”, повне друзів».

Ігор Козловський помер від зупинки серця 6 вересня 2023 року в Києві, на 70-му році життя. На прощанні з ним лунали голоси офіційних представників православної, греко-католицької та католицької християнських конфесій, а також іудейської, мусульманської та буддистської релігій. Кажуть, що це було безпрецедентно.

Читайте продовження у наступному номері журналу.

1. Тут і далі цитати І. А. Козловського. ↩︎