Шлях філософа

Філіппо Бруно народився у 1548 році в італійському місті Нола, поблизу Неаполя. Жага до знань та філософії спонукали його у віці 17 років вступити до домініканського монастиря Сан-Доменіко Маджоре в Неаполі, взявши ім’я Джордано. У 1575 році він отримав ліцензію богослова, і того ж року вперше потрапив під слідство за єретичні погляди й читання заборонених книг зі списку “Index Librorum Prohibitorum”. Роздратований обмеженнями релігійного життя, він покинув монастир на початку 1576 року у віці 28 років і став втікачем від свого ордену. Джордано Бруно – єдиний відомий філософ шістнадцятого століття, який був відлучений від усіх трьох основних конфесій: римо-католицької (Неаполь, 1576), кальвіністської (Женева, 1579) та лютеранської (Гельмштедт, 1589).

Так починається довгий шлях філософа містами Європи: спочатку в Італії, а потім у Франції, Швейцарії, Англії, Німеччині та Богемії. Мандри Бруно несподівано закінчилися невдовзі після його повернення до Італії. Він оселився у венеціанського патриція Джованні Моченіго, який запросив Бруно навчати його мнемотехніці та філософії. Стривожений деякими поглядами Бруно, Моченіго доніс на нього інквізиції 22 травня 1592 року. Протягом 8 років катувань у в’язниці Бруно не погодився «зректися своїх поглядів як єретичних». Усі його твори були занесені до індексу заборонених книг (Index Librorum Prohibitorum), а сам він був переданий світській владі Риму для покарання як нерозкаяний, настирливий і впертий єретик. На світанку 17 лютого 1600 року світоча науки і мага-філософа Джордано Бруно спалили на вогнищі в Римі, на площі Квітів Кампо де Фьорі.

Сьогодні відомо 35 творів Джордано Бруно. В епоху Просвітництва творчість філософа розглядалася як боротьба і тріумф наукового розуму. Проте у ХХ-ХХІ століттях дослідники все більше приділяють увагу містичному й філософському аспектам його творів, вбачаючи в ньому герметика, мага, філософа. Як поетично зазначив Манфреді Пікколоміні у передмові до англійського перекладу «De imaginum», символізм цього твору «має бути прочитаний не очима тіла, а очима розуму. Його треба досліджувати, шукати, вдивлятися з таким же захопленням і подивом, з яким ми ходили би лабіринтом чи всередині піраміди. Результатом цього досвіду стане не більше розуміння, – а посвята в таємничу містерію».¹

Чому Всесвіт має бути нескінченним?

Космологія Джордано Бруно кидає виклик традиційній аристотелівсько-птолемеївській науковій картині космосу, прийнятій у його часи. Вчення про множинність світів та їхню вічність провокує численні звинувачення з боку римської інквізиції. Ставлячи себе в один ряд з античними філософами, Бруно посилається на Демокріта, Епікура та Платона («Тімей»). Він розглядає неоплатонічні ідеї руху елементів Фічино, вчення про гравітацію Коперника, Лукреція, Ніколо Кузанського та схоластичні дискусії про множинність світів, а також представляє концепцію нескінченного божественного Всесвіту.

Відповідь Бруно на запитання, чому Всесвіт має бути нескінченним, сягає корінням у природу речей. Чому ми повинні обмежувати безмежну силу і можливості Першопочатку, названого Богом? З яких міркувань ми маємо вважати, що Активний Початок, який може творити нескінченне добро, творив би лише добро кінечне? Бог для нього є «абсолютно простою сутністю, в якій будь-яка диференціація, навіть диференціація простору, часу, буття і небуття, зникає в найвищому збігу протилежностей. Нескінченний всесвіт є не більше ніж «другим богом», «образом», «дзеркалом» Бога, тілесною монадою, що походить від розумосяжної монади»²

Що таке магія?

Нескінченна божественність Всесвіту сходить і пронизує всі речі в природі, і відповідно, через природу також можна досягти божественного. У своїй праці «De magia» Бруно підкреслює, що активний принцип і дух, або всесвітня душа, пояснюють чудеса, які відбуваються у природі. Душа світу, або дух всесвіту, пов’язує та об’єднує все з усім іншим. Це забезпечує потенційний доступ до кожного рівня реальності, і сила магії ґрунтується на цьому взаємозв’язку.

Бруно дотримується неоплатонічної ієрархії Всесвіту і зазначає, що «хоча світова душа присутня скрізь, її дія не є однаковою всюди»³. Космічна диференціація визначає стихії від найтоншого і найбільш проникливого ефірного тіла, яке єгиптяни називали «духом», до повітря, води і «сухої, складеної з атомів» землі. «Сили невидимих  духовних тіл є джерелом усіх сил у видимих тілах»⁴. Кожна стихія сповнена різними видами духів, і їх задовольняють різними видами приношень, відповідно до їхньої природи: від жертвоприношень тварин до солодких ароматів та квітів, а також гімнів, співів та музики. 

Бруно говорить про магічну релігію єгиптян як велике джерело знань для греків, посилаючись при цьому на платоніків та піфагорійців. У праці «Прикладна уява: Джордано Бруно і створення магічних образів» Майкл Сторч зазначає: «Для Плотіна і Фічіно магія підпорядковується природному закону; для Бруно маг є співтворцем закону».

Єгипетська магія, за визначенням Бруно, полягає у відкритті джерела і таємниці життя. Він шукає єдину Божественність, яка є у всіх речах і яка має незліченну кількість способів прояву. Але щоб досягти її, «потрібно володіти тим знанням і розсудливістю, тим мистецтвом, майстерністю і світлом інтелекту, які відкриває світові сонце розуму… Це мистецтво називається магією»⁵.

Працю «De magia» (Про магію) Бруно розпочинає з десяти визначень терміну «маг», які дозволяють уявити різні типи магічних практик. Перше і найдостойніше значення слова «маг» серед філософів – це мудрець, який має силу діяти. Бруно наводить приклади: трисмегісти у єгиптян, друїди у галлів, гімнософісти в індійців, кабалісти у євреїв. Наступні значення включають «природну магію», «математичну магію», «теургію», «пророцтво» та інші, які, напевно, сьогодні ми назвали б «науковими», оскільки вони оперують знаннями з хімії та медицини.

Значення уяви

Уява, «найсильніше з почуттів», є посередником між тілом і душею, дверима до зв’язку з божественним. Образи залишають глибокі сліди в нашій душі, формуючи психічний стан, і таким чином впливаючи на матерію. Уява створює наші переконання, і як каже Бруно: «Усі практики магії, медицини та пророцтва не дають результатів без попередньої віри».

Маги мають справу з божественними сходами: від Бога, активної сили, до матерії, пасивної потенції, і назад; «від тварини через душу до почуттів, через почуття до сполук, через сполуки до елементів, через них до духів, через духів в елементах до духів у зірках, через них до безтілесних богів, які мають ефірну субстанцію або тіло, через них до душі світу або духу всесвіту; і через це до споглядання єдиного, найпростішого, найкращого, найбільшого, безтілесного, абсолютного і самодостатнього буття»⁶.

Чесноти-союзники мага-філософа

У творі «Про тіні ідей» філософ сумнівається, чи варто йому писати цю книгу, чи краще спалити її, зберігаючи таємницю в мовчанні. Але, посилаючись на єгипетських жерців, він говорить, що провидіння богів у встановлений час посилає людству «меркуріїв», щоб навчити його, подібно до того, як і сонце світить завжди, навіть якщо ми не завжди і не всі звертаємо до нього свою душу. Таким чином, він ділиться знаннями з надією, що вони знайдуть того, хто їх потребує. Але оскільки будь-яке знання є лише інструментом, дуже важливими є мета і мотив, з якими вони використовуються.

«Усе це слід тримати подалі від людей нечестивих і лукавих та від натовпу. Бо ніщо не є настільки добрим, щоб нечестиві, святотатці та злі люди не могли спотворити його належну користь на зло», – застерігає Бруно. Отже, оскільки магія – це зв’язок з Богами, можливість вступити з ними в діалог і стати співтворцями реальності, то особистість мага, його цінності, чистота та добрі мотиви мають вирішальне значення.

У «Вигнанні тріумфуючого звіра» філософ описує внутрішнє зоряне небо людини, де зорі та сузір’я представляють певні чесноти та недоліки. На перше, найвище, центральне місце він ставить Істину, адже вона «заповнює поле Єдності, Необхідності, Добра». Поруч із Софією, Простотою, Щирістю, Істиною стоїть Спокій душі. Науки та мистецтва допомагають вигнанню ганьби, лінощів, бездіяльності, боягузтва та нудьги. Бруно закликає вигнати з нашого внутрішнього неба безлад, лестощі, насильство, заздрість, гордість, нетерпіння, чуттєвість, підле мовчання, безплідні розмови і багато-багато іншого.

Праця «Про героїчний ентузіазм» описує чисту та вільну від егоїзму душу філософа-мага, сповнену божественної та героїчної любові, яка надає йому величезної сили й безстрашності. Він усвідомлює, що цей шлях може бути сповнений небезпек і самопожертви у пошуках Істини та її передачі. Але як найбажаніші кайдани він свідомо обирає зв’язок з Божественним і служіння йому.

Саме завдяки чеснотам філософ може знову почути ту божественну музику, гармонію, якою він насолоджувався, як кажуть піфагорійці та платоніки, і як додає сам Бруно, коли «наш дух причастився, перш ніж його закували в кайдани тіла». Ці сили, знання, чистота і досягнута гармонія є необхідною передумовою для Мага, Філософа, Учня в його прагненні бути корисним цьому світові та стати лідером змін.

Союзники сучасного Учня-Мага ті ж самі, що були за часів Бруно й тисячі років тому: чесноти, героїчний ентузіазм, який дає безстрашність, чиста любов, що перетворює дослідження на сходи до безіменного Бога, і самопожертва в служінні Істині, Ідеалу і людству, що надає позачасовий сенс цьому висхідному Шляху.

Список джерел:

1. On the composition of images, signs & ideas (De imaginum, signorum et idearum compositione)/ by Giordano Bruno; translated by Charles Doria; New York, Willis, Locker & Owens, 1991.
   ↩︎
2. Knox, Dilwyn, “Giordano Bruno”, The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Fall 2024 Edition), Edward N. Zalta & Uri Nodelman (eds.) ↩︎
3. Giordano Bruno, De magia. By editorial: Cause, Principle and Unity And essays On magic, Cambridge University Press, 2004. ↩︎
4.  Там само. ↩︎
5. Giordano Bruno, Spaccio della bestia trionfante (1584), The Expulsion of the Triumphant Beast. ↩︎
6. Giordano Bruno, De magia. By editorial: Cause, Principle and Unity And essays On magic, Cambridge University Press, 2004..
   ↩︎