З давніх-давен людина вдивлялася у впорядкований рух планет, намагаючись осягнути закони, що керують космосом. З грецької слово «космос» (κόσμος) перекладається як порядок, лад. Людське життя іноді теж порівнюють із космосом: воно має досягти тієї єдності в різноманітті, гармонії в русі, мати мету, володіти ритмами й циклічністю, які притаманні Всесвіту.

Погляньмо на Сонце – яскравий круглий диск, що рухається небосхилом, джерело світла й тепла на Землі, сакральний символ для багатьох давніх культур. Воно знаходиться настільки далеко, що спостерігачеві на Землі видається невеликою точкою, яку можна закрити долонею. Сонце наче приховує свою велич і міць – природа любить приховуватися.

Сьогодні завдяки науковим дослідженням ми знаємо, що Сонце – це гігантська зірка, діаметр якої приблизно у 109 разів більший за діаметр Землі. Його маса становить 99,86 % маси всієї Сонячної системи. Силою гравітації Сонце притягує до себе планети і небесні тіла, формуючи впорядковану єдність.

Чого можна навчитися у Сонця і Сонячної системи? Спробуймо поміркувати над цим як над алегорією людського життя.

Осердя життя

Сонце є центром і осердям Сонячної системи. Воно забезпечує життя й рух планет, підтримуючи стабільність системи. Що може бути подібним осердям у житті людини? Філософи античності скажуть, що стрижнем життя людини є її світогляд, система цінностей і моральні орієнтири, які формують думки, слова, вчинки і спосіб життя. 

Який мій світогляд – науковий, релігійний, філософський? Я схиляюся до ідеалізму чи матеріалізму, атеїзму чи теїзму?¹ Як і коли сформувалося моє світобачення, і чи продовжує формуватися? Ці питання допомагають краще зрозуміти “ментальні окуляри”, через призму яких ми дивимося на світ, а також світогляд тих, хто нас оточує.

Окрім особистих цінностей, існують універсальні загальнолюдські, які ми умовно не обираємо. Чому? Бо вони властиві людині «за замовчуванням» і закладені в самій природі людини. Йдеться про почуття гідності, справедливість, доброту, щедрість, повагу до інших. Вибір полягає хіба що в тому, дотримуватися їх чи ні. Коли ці якості зникають, про таку особистість кажуть, що вона втратила людське обличчя і може навіть стати небезпечною для оточення.

Мати цінності – означає визнати, що є речі, які для мене важливі. Інтегрувати цінності – означає робити вибори і вчинки, через які вони стають видимими в житті.

Повертаючись до алегорії Сонця: ми не бачимо його справжнього розміру – воно здається далеким і невеликим. Так само світогляд і цінності можуть видаватися чимось абстрактним і не надто важливим в житті. Насправді ж саме те, як ми дивимося на світ і що цінуємо, визначає траєкторію наших виборів і способу життя. Тож світогляд і цінності є справжнім життєвим осердям.

Єдність у різноманітті

Планети Сонячної системи можна уподібнити до сфер життя, освітлених Сонцем-цінностями. До таких сфер належать родина, робота, хобі, навчання, друзі… Маючи сформований світогляд, узгоджений із загальнолюдськими цінностями, людина здатна приділяти увагу різним сферам життя та обов’язкам, які можуть змінюватись, але людина не губить себе, не розпорошується і зберігає внутрішню цілісність. Це стан єдності у різноманітті, сталості принципів у русі життя.

Діоген із Синопа ходив удень із запаленим ліхтарем і на запитання громадян, що він робить, відповідав: «Людину шукаю!»
Яку людину він шукав серед людей?

Якщо ж ціннісний стрижень не сформований, сенси легко змінюються і світогляд підпадає під вплив модних течій або сильних особистих бажань, це створює ризик хаотичності, розфокусованості та частої зміни пріоритетів. У такому разі може відбутися перебудова «сонячної системи» життя: для нового сенсу-осердя знадобляться нові «планети» й «небесні тіла», які до нього притягнуться. Добре, якщо зміни відбуваються на краще. Водночас філософи давнини застерігали: якщо в житті є добрі речі й сенси знайдено, їх варто берегти; берегти; лихе, згубне, байдужість не можуть стати центром людського життя, бо тоді замість життя маніфестується його протилежність.

Космізація життя

Але як саме будувати і берегти це ціннісне осердя? Над цим питанням замислювалися ще герої гомерівського епосу і античні філософи. 

Наближаючись до острова сирен, Одіссей наказав прив’язати себе до щогли корабля, щоб пройти випробування і не збитися зі шляху. Великий герой гомерівського епосу знав: є випробування, які навіть він може не подолати. Тому й наказав прив’язати себе до щогли, щоб не піддатися звабному співу сирен, який привів би його до самозабуття і загибелі.

Одіссей – це символ людської душі. Після Гомера античні мислителі шукали відповіді на запитання, як «прив’язати» душу до щогли цінностей і моральних орієнтирів, аби вона не збилася на манівці, не заблукала і не заснула, а залишалася активною творчою силою, маніфестацією людського в людині, проявом внутрішньої свободи і щастя.

Саме з цих пошуків народилася філософія – наука, яка глибоко вивчає людську душу і закони світобудови. З грецької це слово перекладається як «любов до мудрості». Де є любов, там є рух. А оскільки філософ не володіє мудрістю, він перебуває в постійному русі. 

Філософія почала досліджувати вічні питання – і сама стала вічною; шукала першооснови життя та людської природи – і стала першоосновою. 

Сьогодні, розмірковуючи про свій світогляд, цінності, сенси, ми ставимо ті ж питання, що й філософи давньої Греції і Риму. А відтак, одне із завдань філософії – «космізація» життя: вона вчить впорядковувати наш внутрішній світ і зовнішнє середовище; ставити пріоритети і обирати те, що властиве людині; замінювати повсякденні уявлення на більш усвідомлені і глибокі переконання.

Космос – зразок довершеності, ритму та порядку. Людина теж є частиною великої космічної одіссеї, тому прагне досконалості, єдності в різноманітті і вміння будувати сонячну систему власного життя.

1. Теїзм – світогляд, в основі якого лежить розуміння бога як особи, що створила світ і керує ним. ↩︎