Всі ми шукаємо щастя і бажаємо зажити його якнайскоріше. Як вважав Аристотель, усі ми, певна річ, діємо заради блага, а найвищим благом, яке ми знаємо, є щастя. Але те, що робить нас щасливими, не може бути однаковим для таких несхожих істот, як ми, люди. Для кожного з нас щастя полягає у володінні та задоволенні геть різними речами.

Втім, давні грецькі філософи були одностайні в тому, що щастя полягає у володінні атараксією та автаркією. Ці концепти мають чимало спільного зі спроможністю залишатися самим собою попри всі обставини життя та зі здатністю жити без прив’язань, які обмежують індивідуальну свободу. Ці два стани внутрішнього буття дозволяють зберігати самовладання перед труднощами, які випали на нашу долю.

Атараксія полягає в умінні залишатися незворушним і спокійним, коли обставини складаються не так, як нам би хотілося. 

Йдеться про те, щоб не втрачати самовладання перед неочікуваним, перед примхами долі, неминучим фатумом та суворою дійсністю. Хоч би які шалені були злети й падіння в житті, маємо визнати, що одне від нас залежить, а інше – ні. Стоїки розрізняли справжні блага, як от душевні чесноти, набуті наполегливими зусиллями, та блага несправжні, як от властивості тіла, що є тлінними. Стоїки вміли розрізняти ефемерне матеріальне і вічне духове.

Зрештою, видається, що ми майже ніколи не можемо судити, добре чи погане те, що нам трапляється. Воно трапилося, справило на нас якийсь вплив і вже стало частиною нашої історії. Насамперед ми не можемо заступити дорогу тому, що життя присилає нам як «гостя», котрий стукає у двері нашої оселі: зайшовши до господи, він займає своє місце при вже накритому столі та тішиться з нашого товариства.

Втім, дещо, звісно, залежить від кожного з нас: це те, як ми реагуємо на все, що з нами відбувається. Ми можемо панувати над своїми вчинками, адже відчування смутку та розчарування або пригніченість чи слабкість не є підставами для виправдання неконтрольованої і недоречної реакції на негативний подразник. І так само, певна річ, на позитивний подразник, що спричиняється до ейфорії, надмірної впевненості, прояву зверхності й погорди. Атараксія полягає в тому, щоб не бентежити рух життя.

Автаркія пов’язана з автономністю і незалежністю, але не на соціально-політичному, а на індивідуальному рівні. 

Це стосується свободи думки і прийняття рішень, що дає нам чудове відчуття керування власною долею, і ніякі модні судження не годні нас звабити. Автаркія допомагає пливти поміж хвилями численних жадань, поміж політично коректним і загальноприйнятим, не втрачаючи орієнтирів.

Цей стан свідомості уможливлює справжню толерантність і дозволяє нам розуміти все відмінне як дещо цілком природне, і це зовсім не означає, що для співіснування з іншими у цивілізований спосіб треба бути таким, як усі. Китайський філософ Конфуцій ще в V сторіччі до нашої ери навчав своїх учнів розрізняти поняття рівності та ідентичності, адже в людях одночасно співіснують відмінності та ідентичні елементи.