Ми носимо цей колір у собі. У своїх зіницях. Якби прагнення мало барву – то лише чорну. Чорному кольору настільки миле світло, що він ловить його і не хоче відпускати. Чи то світлу такий милий чорний колір, що воно тягнеться до нього найбільше? What are you longing for, my friend? Чорна діра, яка прагне усього, і навіть світло не може її покинути. Чорні зіниці, які … Continue reading ЧОРНИЙ КОЛІР ЗІНИЦЬ
Спробуймо сьогодні осягнути колір сірий. Він незмінно присутній там, де веселка. Там, де сонце пробивається крізь сіру пелену хмар, і його світло стає зримим. Там, де весь вітряний простір сяє після дощу. Сяє росою. Срібною? Сірий. Колір дощових хмар. Колір шовкового покривала, що іноді закриває небо. Колір його переливів. А часом хмари – мов акварельні. Ви бачили? Сірий, колір самого дощу. Прозорої сірості. Дощем Небо … Continue reading Колір дощу. Осягнути сірий
Білий. Дивитися, як сніжинки з легеньким дзенькотом падають на рукава куртки. Тонкі візерунки, що скоро стануть водою. У сонячний день сніг сяє, як найбільша коштовність. Коштовність, яку не забереш із собою, не прикрасиш одяг чи житло. Вона тане від доторку гарячих пальців. А між тим – ця коштовність – для всіх, хто йде повз і може її споглядати, відчувати на дотик. Для багатих і бідних. … Continue reading Колір невагомих хмар. Осягнути білий
Я вимовляю «коричневий», заплющую очі і бачу людські руки, знайомі із сонцем і вітром. Руки над гончарним кругом, що обертається. На ньому танцює волога глина, перетворюючись у щось геть інше. Руки намалюють на ній символи. Може, безкінечні хвилі. Може, Сонце. Людина вкладе у ці символи своє бачення світобудови. Пройшовши крізь вогонь, глина стане вмістилищем для збіжжя чи води. Так із землі-глини, повітря-танку на гончарному кругу, … Continue reading Колір вологої глини. Осягнути коричневий