ЧОРНИЙ КОЛІР ЗІНИЦЬ

Ми носимо цей колір у собі. У своїх зіницях. Якби прагнення мало барву – то лише чорну. Чорному кольору настільки миле світло, що він ловить його і не хоче відпускати. Чи то світлу такий милий чорний колір, що воно тягнеться до нього найбільше? What are you longing for, my friend? Чорна діра, яка прагне усього, і навіть світло не може її покинути. Чорні зіниці, які … Continue reading ЧОРНИЙ КОЛІР ЗІНИЦЬ

ІСТОРІЯ ПРО КРИЛА

Моя нова історія – стара. Як світ, як вміння дихати, як зорі. Вона лише збирає крам добра Серед усіх вже пройдених історій. Вона уявно поділяє світ На дріб’язок і головну подію. Коли розкриті крила на політ, Не час вже навіть смикатись: «Не вмію…» До того дня – усе, як і у всіх: За розкладом життя, не розуміння. Їй молодість свою укласти б в сміх, А … Continue reading ІСТОРІЯ ПРО КРИЛА

Приглушуй звуки мої, уповільнюй тіні

Приглушуй звуки мої, уповільнюй тіні, – Іду по кромці днів, як по білій піні, Де хвиля знов накотилась холодно й сліпо в ноги – Іду одна, а насправді ж – отак, як і многі. Мабуть, таки я затиснута геть у дрібних коліщатах – Не можу видихнути, ані скрикнути, ні мовчати, – Боюсь – ввійти, наче клин, у глухі – бо останні – пази І впертись … Continue reading Приглушуй звуки мої, уповільнюй тіні

«Він повільно сідає на дах…»

Він повільно сідає на дах. Як я довго чекав і хотів. Міг бути інший, напевне, птах. Але це найкращий з усіх птахів. Хай ще трохи залишиться тут. Знаком із неба. На мить. Я боюся, що він полетить. Я не знаю його маршрут. Як довго ми йшли цим шляхом. Як наважувались. Як світили. Крокували повільно за птахом, і він віддавав нам сили. Його пташиним ім’ям брели … Continue reading «Він повільно сідає на дах…»

Світає

Світає. Чи маю слова відповідні до відчуттів? Не знаю. Палає і небо, і вітер на стику світів. Рушаю душею до небокраю, щоб зазирнути в її глибину. Злітаю. Колишню себе залишаю. У вирі минулого не потону. Подалі… Чимдалі… Позаду – пустеля пекельного болю. Тікаю? Здолаю! Міцнішають крила у битві з собою. Поволі з неволі, яку необачно для себе створила. Хотіла. Терпіла. В печері сховалась і вхід … Continue reading Світає

Буття з і буття від

Відбулося і збулося. Два майже тотожні слова означають кардинально протилежне. Відбуватися – це як відходити від буття. Часто про щось формальне кажуть, що воно відбудеться, або відбулося, ніби наголошують на завершенні, полегшено зітхають, як от у підсумковому прес-релізі чи звіті, коли ще одна формальна урядова або грантова зустріч нарешті закінчилася. Ніколи не скажуть про таку зустріч, що вона збулася. Збувається натомість чудо. Або мрія… Вона … Continue reading Буття з і буття від

Лінія розмежування на два світи

Лінія розмежування на два світи з 2014 року стала лінією, що розділяє мене. Перша, філософія котрої була народжена війною під гучні обстріли на підлозі у ванній кімнаті, дає про себе знати навіть тоді, коли мені нічого не загрожує. Друга прийняла те, ким вона є, але ще не відчула в повній мірі, бо всі 16 років в ній виховували любов до Радянського Союзу. Вони живуть у … Continue reading Лінія розмежування на два світи

«Краєвиди дорогою до вулкану»

Коли роздумую про мужність бути, у моїй голові одразу ж виникають два образи, які, мов упертий водій, що за будь-яку ціну хоче випхати своє авто з непрохідного бездоріжжя, допомагають штовхати мою думку далі. Перший – людина, яка, намагаючись вижити під пресом радянського соціалізму, змушена існувати з постійною оглядкою на партійну ідеологію; яка, спостерігаючи з узвишшя своєї боязливої невизначеності розпал конфлікту між марксистсько-ленінським закликом (подеколи аж … Continue reading «Краєвиди дорогою до вулкану»

Колір дощу. Осягнути сірий

Спробуймо сьогодні осягнути колір сірий. Він незмінно присутній там, де веселка. Там, де сонце пробивається крізь сіру пелену хмар, і його світло стає зримим. Там, де весь вітряний простір сяє після дощу. Сяє росою. Срібною? Сірий. Колір дощових хмар. Колір шовкового покривала, що іноді закриває небо. Колір його переливів. А часом хмари – мов акварельні. Ви бачили? Сірий, колір самого дощу. Прозорої сірості. Дощем Небо … Continue reading Колір дощу. Осягнути сірий

Сталкер. Побачення із зоною

за фільмом «Сталкер» Андрія Тарковського  «Кого ж мені вести туди?» –  у глибокому розпачі запитує Сталкер, лежачи на ліжку і відчуваючи душевний біль після останньої мандрівки в Зону. У кімнату, де здійснюються найпотаємніші мрії, його супутники не ввійшли. Сталкер вів їх небезпечними шляхами, на межі життя і смерті…  Злякалися? Засумнівалися? А можливо, не було що сказати у кімнаті, яка здійснює найзаповітніше? У кінострічці «Сталкер» Андрій … Continue reading Сталкер. Побачення із зоною