ІСТОРІЯ ПРО КРИЛА

Моя нова історія – стара. Як світ, як вміння дихати, як зорі. Вона лише збирає крам добра Серед усіх вже пройдених історій. Вона уявно поділяє світ На дріб’язок і головну подію. Коли розкриті крила на політ, Не час вже навіть смикатись: «Не вмію…» До того дня – усе, як і у всіх: За розкладом життя, не розуміння. Їй молодість свою укласти б в сміх, А … Continue reading ІСТОРІЯ ПРО КРИЛА

Той, хто є любов

В центральній частині острова Хонсю розташовано один із найдавніших буддійських храмів Японії – Коурю-дзи. Там зберігається дерев’яна статуя неймовірної краси та витонченості, яка має назву Хокан Міроку, що в перекладі з японської означає Бодгісаттва Майтрейя, чи Будда майбутнього. Її зображення я вперше побачила на лекції з історії мистецтва Японії і була надзвичайно вражена її самобутністю та несхожестю на всі інші витвори. Народилось бажання дізнатись більше, … Continue reading Той, хто є любов

Убунту: я існую, тому що ми існуємо

Антрополог запропонував дітям із африканського племені пограти в одну гру. Він поставив біля дерева кошик із фруктами та оголосив: «Той із вас, хто першим добіжить до дерева, отримає все». Коли він зробив знак, діти міцно взялися за руки і… побігли всі разом, а потім усі разом сиділи й насолоджувались солодкими фруктами. Здивований учений запитав у дітей, чому вони так зробили, адже кожен із них міг … Continue reading Убунту: я існую, тому що ми існуємо

Танець життя

Танець – це універсальна мова, яка виходить за межі простору та часу; це спосіб вираження почуттів, які неможливо передати словами. Хоча форми танцю різняться поміж культурами, незмінними залишаються прагнення справжнього танцюриста усвідомити та втілити принципи краси, гармонії та грації за допомогою руху та форми, спонукаючи глядачів у такий спосіб пережити і віднайти саме ці ідеї-образи, приховані всередині кожної людини. Заняття танцями потребує прояву слухових, зорових … Continue reading Танець життя

Шевченко. Шлях пізнання

Із сорока семи років життя двадцять чотири він провів у кріпацтві,  десять – на засланні. Тринадцять років волі, частина з яких пройшла під наглядом поліції. Напрочуд обдарований від природи – як письменник, художник, мав неабиякі музичні здібності й чудово співав українські пісні. Шанував історію та археологію, в останні роки життя навіть займався фотографією.  В Кобзареві було щось сократичне – і радість буття, і гіркоту він … Continue reading Шевченко. Шлях пізнання

Триєдність: комедія, драма, трагедія

Продовження статті «Театр містерій Давньої Греції». Початок читайте у попередньому номері або на сайті idealist.org.ua Життя єдине, але неоднорідне. Є в ньому багато неважливого, швидкоплинного, метушливого. Є місце почуттям, думкам і тому, що жодними словами не вимовиш. Театр показував різні рівні нашого буття. Та цікавий феномен – людина одночасно і учасник, і споглядач, вона проживає все це, але здатна змінити. Ні, не у виставі, а … Continue reading Триєдність: комедія, драма, трагедія

Статуя містичної подвижниці

У кімнату, де зберігаються витвори мистецтва, заходить військовий. Він зупиняється біля скульптури прекрасної оголеної жінки і довго дивиться їй у вічі. Жінка дивиться на нього у відповідь. Щось невимовне відчувається в цьому моменті: їхні погляди зустрілися, час зупинився – і тільки вібрації душі, викликані цією зустріччю, наповнюють весь простір довкола. Світло ллється крізь вікно і підкреслює плавні лінії силуету скульптури, створюючи сяйво, яке начебто випромінює … Continue reading Статуя містичної подвижниці

Колір вологої глини. Осягнути коричневий

Я вимовляю «коричневий», заплющую очі і бачу людські руки, знайомі із сонцем і вітром. Руки над гончарним кругом, що обертається. На ньому танцює волога глина, перетворюючись у щось геть інше. Руки намалюють на ній символи. Може, безкінечні хвилі. Може, Сонце. Людина вкладе у ці символи своє бачення світобудови. Пройшовши крізь вогонь, глина стане вмістилищем для збіжжя чи води. Так із землі-глини, повітря-танку на гончарному кругу, … Continue reading Колір вологої глини. Осягнути коричневий

Ранок лишає лаштунки й знімає вуаль

Ранок лишає лаштунки й знімає вуаль.Всі завмирають, чекаючи вихід на сцену.Кожен із трепетом слуха його речиталь:Музику дня, життєствердно-дзвінку кантилену. “Зараз” —  то кращий з часів, досконале “тепер”.Хочеться в ньому навіки лишити фермату.Кожен трактує як вміє, на власний манер,Справжнє мистецтво не терпить нікчемних догматів.Ранок невтомний, бо втілює задум Творця. В звуках й співзвуччях лунають нові постулати.Всьому є кода, нічому немає кінця.Ранок змовкає, а ми будем вічно звучати. ***Те, … Continue reading Ранок лишає лаштунки й знімає вуаль

Театр містерій Давньої Греції

«Театр – це вища реальність, не обмежена рамками простору і часу. Він є людським витвором тільки по формі. Але сам дух театру глибоко метафізичний, і саме тому ми називаємо його Театром Містерій, бо своїм корінням він сягає найдавніших містерій, і є їхньою більш доступною формою». Хорхе Анхель Ліврага Завдання театру – дати людині побачити саму себе. Іноді з захопленням і гордістю, іноді з розпачем і … Continue reading Театр містерій Давньої Греції