У кімнату, де зберігаються витвори мистецтва, заходить військовий. Він зупиняється біля скульптури прекрасної оголеної жінки і довго дивиться їй у вічі. Жінка дивиться на нього у відповідь. Щось невимовне відчувається в цьому моменті: їхні погляди зустрілися, час зупинився – і тільки вібрації душі, викликані цією зустріччю, наповнюють весь простір довкола. Світло ллється крізь вікно і підкреслює плавні лінії силуету скульптури, створюючи сяйво, яке начебто випромінює … Continue reading Статуя містичної подвижниці

Я вимовляю «коричневий», заплющую очі і бачу людські руки, знайомі із сонцем і вітром. Руки над гончарним кругом, що обертається. На ньому танцює волога глина, перетворюючись у щось геть інше. Руки намалюють на ній символи. Може, безкінечні хвилі. Може, Сонце. Людина вкладе у ці символи своє бачення світобудови. Пройшовши крізь вогонь, глина стане вмістилищем для збіжжя чи води. Так із землі-глини, повітря-танку на гончарному кругу, … Continue reading Колір вологої глини. Осягнути коричневий

Ранок лишає лаштунки й знімає вуаль.Всі завмирають, чекаючи вихід на сцену.Кожен із трепетом слуха його речиталь:Музику дня, життєствердно-дзвінку кантилену. “Зараз” —  то кращий з часів, досконале “тепер”.Хочеться в ньому навіки лишити фермату.Кожен трактує як вміє, на власний манер,Справжнє мистецтво не терпить нікчемних догматів.Ранок невтомний, бо втілює задум Творця. В звуках й співзвуччях лунають нові постулати.Всьому є кода, нічому немає кінця.Ранок змовкає, а ми будем вічно звучати. ***Те, … Continue reading Ранок лишає лаштунки й знімає вуаль

«Театр – це вища реальність, не обмежена рамками простору і часу. Він є людським витвором тільки по формі. Але сам дух театру глибоко метафізичний, і саме тому ми називаємо його Театром Містерій, бо своїм корінням він сягає найдавніших містерій, і є їхньою більш доступною формою». Хорхе Анхель Ліврага Завдання театру – дати людині побачити саму себе. Іноді з захопленням і гордістю, іноді з розпачем і … Continue reading Театр містерій Давньої Греції